Джон Грін — один з найвідоміших американських письменників молодіжного жанру «young adult». За свій дебютний роман «В пошуках Аляски» він отримав премію ім. Майкла Л. Прінтца — надзвичайно престижна нагорода у галузі підліткової літератури.
Джон Грін. В пошуках Аляски: роман; пер з англ. Віри Назаренко. — К.: Видавнича група КМ-БУКС, 2017. — 288 с.
Але коло шанувальників книг Гріна не обмежується лише «майже дорослими» читачами, адже його твори значно глибші ніж це може здатися на перший погляд і тому вони до вподоби й дорослій аудиторії.
Герої дебютного роману Гріна — це пересічні американські підлітки, котрі навчаються в старшій школі Кальвер-Кріку. «Пампушка» Майлз (знавець передсмертних слів відомих персон), японець Такумі, Полковник Чіп і вона — неповторна Аляска Янг. Саме навколо Аляски вибудовується сюжет, хоча вона і не є головною героїнею книги. Підлітки «тупцюють» на порозі дорослого життя, намагаючись спробувати дорослі речі. Для свого юного віку мають багато шкідливих звичок: паління цигарок, надмірне вживання алкоголю, ненормативна лексика. Вони прагнуть кохання, сексуального досвіду і загалом пригод, що їм вдається найкраще. Вивести пластикову трубу у вікно і пустити нею воду в кімнату сусідки, помочитися у взуття, обмотати клейкою стрічкою новачка і пустити його «русалонькою» в озеро — та все що завгодно, головне щоб було весело. Ну і звісно кепкування над викладачами — класика жанру.
Всі ці пригоди одного разу закінчуються, бо стається те, без чого просто неможливий світ. Цей випадок перевертає життя кожного і розділяє його на «до» і «після». До речі, розділи книги називаються на кшталт «за сто днів до» і «двадцять днів після». І поки не настане це «після» читач навіть не здогадується, що трапиться на екваторі. Цей екватор роману — тверда незбагненна серцевина книги. Саме вона надає їй глибини і виносить її поза межі виключно підліткової прози.
То про що ж пише Джон Грін?
Видається, автор не відкриває нових істин, просто зображує навколишнє життя, здавалося б, звичайних американських підлітків. Але те, як він це робить, які засоби (мовностилістичні) він використовує справляє неабияке враження.
По-перше, це глибока метафоричність тексту (наприклад, метафора лабіринту як символу вічного пошуку істини). Герої роману завжди перебувають у пошуку виходу із будь-якої ситуації. Проте вони навіть не здогадуються, що кожний знайдений вихід — це, по-суті, вхід, але вже на інший рівень пошуків. Адже все життя — це вічний пошук. Джон Грін, до-речі, теж завзятий колекціонер останніх передсмертних слів сильних світу цього, вміло імплімінує останню фразу Симона Болівара, правда дещо в зміненому вигляді. Він вкладає її у вуста Аляски Янг:
«Як нам вибратись із цього лабіринту страждань?» (с. 25)
Кожен з героїв по-своєму шукає відповіді. Хтось намагається віднайти їх в курсі лекцій зі світових релігій, хтось зазирає до пляшки, а хтось просто сліпо блукає у лабіринті. Лиш автор надзвичайно обережно відповідає її ж, Аляски, словами:
«Прямо і швидко!»
Але саме цей шлях і є фатальним. Проте Майлз обирає інший шлях:
«Стільки часу минуло, а мені досі здається, що єдина можливість вирватися [з лабіринту страждань] — це прямо і швидко, але я поки що обираю лабіринт. Лабіринт жахливий, але я обираю його». (с. 279)
По-друге, інтертекстуальність книги просто зашкалює. Роман відсилає нас до найрізноманітніших культурних надбань людства: мудрі притчі суфіїв, афоризми античних вчених, інших класичних творів. Але найбільше роман пов’язаний з твором Габріеля Гарсія Маркеса «Генерал у своєму лабіринті». Саме звідси Джон Грін взяв художню образність та символіку «У пошуках Аляски».
«Ти живеш наче в лабіринті, думаєш про те, як одного разу з нього втечеш і як це буде чудово, і живеш саме цим уявним майбутнім, а воно не приходить. Ти використовуєш майбутнє, щоб утекти від сьогодення». (с. 72)
На сторінках роману мирно співіснують минуле (класичні твори) і сучасність (реп Такумі). Цей симбіоз жанрів спершу ошелешує, але потім це відчуття зникає. Бо, зрештою, з цього і складається життя підлітків — у школі їм вкладають до голів основи основ, а на вулиці вони «натуралізують» здобуті знання.
Герої насправді прагнуть знань. Вони вчаться, не тільки розважаються. І це головний месседж для юної читацької аудиторії — розваги розвагами, але щоб чогось досягти у житті потрібно здобути знання. Майлз, озброївшись останніми словами Франсуа Рабле: «Іду на пошуки Великого Можливо», знайшов його в Алясці, знайшов, щоб знову загубити. Але, зрештою, життя воно таке: здобутки і втрати. Головне — рівновага.
Купити книгу «В пошуках Аляски»