Майкл Тоґіас, Кейсі Шерман. Проти шторму. – К. : Наш формат, 2016. – 280 с.
Література США нараховує достатньо книг, які культивують окремі історичні події або видатних людей. Така героїзація притаманна американській культурі загалом. Тому іноді думаєш: чим же ще може здивувати нас їхній книжковий ринок? Та все ж книжку «Проти шторму» хочеться читати.
Книга розповідає про морську рятувальну операцію, що розпочалася 18 лютого 1952 року та тривала протягом двох днів. Це оповідь, яка на основі спогадів та документів послідовно відтворює події, що відбулися. І, напевно, саме в такий спосіб і слід говорити про героїв: лише констатуючи факти. А кожен із нас зробить власні висновки. Цим книга й відрізняється від типових «голлівудських історій».
Жанрово її можна охарактеризувати як документальний трилер. Справжні імена людей, їхні спогади, детальні описи, факти вміло поєднанні з художніми описами. Тому книга читається легко й тримає в напрузі до останньої хвилини. Поряд із читачем завжди присутнє відчуття того, що це не вигадка, а реальна подія, живі люди, й це змушує відчитувати цю книгу по-іншому, ставитися до написано, як до певної «текстуальної реальності». Читаючи, ти мовби приміряєш долю героїв на власний досвід, вимірюєш кожним рядком, сторінкою власну сміливість, ставлячи собі запитання: «Чи зміг би і я так ризикувати життям заради порятунку інших?»…
Два танкери «Пендлтон» та «Форт Мерсер», що перевозять нафту, потрапляють у найсильніший шторм за останнє століття. Хвилі, що сягають висотою понад 20 метрів, розламують кораблі, мов іграшку. На порятунок морякам, які в будь-яку хвилину можуть загинути, відправляють судна з усіх найближчих портів. Серед них група із чотирьох людей, які вирушають у відкритий океан на одинадцятиметровій дерев’яній шлюпці… У книзі паралельно описується доля обох пошкоджених суден та їх екіпажів.
Якщо порівняти книгу з однойменним фільмом, який з’явився в лютому цього року, можна побачити, що історію порятунку танкера «Форт Мерсер» тут практично впущено. У центрі уваги перебувають чотири сміливці: Берні Веббер, Енді Фіцджеральд, Річард Лівсі та Ервін Маске, які вирушили на порятунок екіпажу «Пендлтона» на одинадцятиметровому дерев’яному човні (всі імена, як і в книзі, збережено). До того ж у кінострічці з’являється ще одна головна героїня – наречена Берні Веббера, яка разом із мешканцями містечка Чатем напружено очікує повернення екіпажу берегової охорони. Проте ця лінія у фільмі є всього лише «голлівудським прийомом», адже на той час, як пишуть автори книги, Берні Веббер уже був одружений, а його дружина, хворіючи, швидше за все не знала про буремні події на Чатемській станції.
Попри документальний характер викладу в книзі, все ж подекуди вона нагадує іншу трагедію: загибель пасажирів «Титаніка». Історія останнього сьогодні вже є класикою. Тож, можливо, завдяки екранізації і книга «Проти шторму» стане широковідомою.
Проте і фільм, і книга доступними їм засобами передають головні порушені теми: героїзм, самопожертва, безкорислива сміливість, віра…
І хоча екіпажу морської охорони вдалося практично неможливе, не обійшлося й без жертв стихії. Чи можемо говорити про ці події як про «історію найсміливішої рятувальної операції берегової охорони США» (а саме таким і є підзаголовок книги!), якщо цей «успіх», здобутий ціною життя інших людей, був найпевніше виключенням із правил, дивом, на яке сподівалося командування, віддаючи наказ відправитися на порятунок. Де межа між порятунком і самопожертвою? Як можемо означити поняття героїзм? Чи є відмінність між ризиком та сміливість? Саме на ці запитання й можна шукати відповіді в книзі «Проти шторму».
Загалом, попри документальні елементи, книга відразу налаштовує на роздуми: кожен із розділів відкривають тематичні цитати. Тут уміщені думки безпосередніх учасників подій, описано їхню мотивацію піти служити в берегову охорону, проаналізовані їхні рішення, життя. Особливий психологізм простежується в описі перебування рятувальників у відкритому океані під час шторму: «У тебе з’являються сила і мужність, і ти знаєш, який саме в тебе обов’язок. Ти розумієш, що маєш спробувати врятувати людей. Це народжується в тобі. Це частина твоєї роботи» (с. 79).
Оповідь завершує своєрідний постскриптум: коротка розповідь про життя учасників після рятувальної операції. Це дає змогу подивитися на те, що відбулося, з перспективи часу. До того ж події холодного лютого 1952 року з часом переосмислили для себе й самі учасники операції. Практично всі вони продовжували служити в береговій охороні, були відзначені найвищими нагородами. Водночас все життя Берні Веббера, як і інших членів знаменитого «Екіпажу золотої медалі», попри суспільне визнання й навіть популярність, не покидало відчуття провини за смерть тих, кого не вдалося врятувати. «По той бік» порятунку вони були втомленими надмірною увагою чоловіками зі звичайними людськими сумнівами та запитаннями. Тому до вже озвучених запитань хочеться додати ще й таке: хто ж кого врятував?
Хороша книга опісля прочитання завжди залишає багато запитань. Прочитавши «Проти шторму», їх для себе я знайшла. Тож, читайте та знаходьте свої.
Мар’яна Зеленюк