Учора, 25 січня, в книгарні «Є» на Лисенка ЛітАкцент нагороджував найкращі книжки 2015 року в чотирьох номінаціях: «Літературознавство й есеїстика», «Проза», «Поезія», а також «Поезія і проза для дітей».
Найкращу поетичну збірку обирали Катерина Калитко, Остап Сливинський, Євген Стасіневич. Прозу читали Андрій Дрозда, Ростислав Семків і Тетяна Трофименко. З-поміж дитячих книжок шукали найкращу Валентина Вздульська, Володимир Чернишенко та Саломе Енгибарян. У номінації «Літературознавство й есеїстика» визначали переможця Анастасія Левкова, Роксоляна Свято та Ярина Цимбал.
Переможця анти-премії «Золота булька» обирали всі учасники журі.
Чому саме ці книжки? Члени журі діляться своїми думками на сайті «ЛітАкцент» та в мережі Facebook.
Літературознавство й есеїстика: Олена Галета, «Від антології до онтології», «Смолоскип»
Ярина Цимбал:
«Галета взяла курс на вичерпання теми, навряд чи в найближчі кількадесят років хтось зважиться писати про антології як колекції текстів. Антологія як точка відліку забезпечила дослідниці вихід на ширші культурологічні обрії, аніж суто літературознавство і вивчення текстів.»
Анастасія Левкова:
«Ця книжка постала перед захистом дисертації на цю ж тему. Погодьмося, що якщо й мають бути написані й захищені дисертації на гуманітарні теми, то саме для того, щоб бути книжками для різних читачів, а не лише для науковців, що мають стосунок до захисту праці.»
Роксоляна Свято:
«Авторка дуже уважна до своєї мови (що й не дивно, коли згадати про її поетичний досвід). Тож читацьку насолоду можна отримати, навіть просто переглядаючи уважно дібрані назви підрозділів, через які, до речі, теж простежується логіка дослідницької думки.»
Проза: Владислав Івченко, «2014», «Темпора»
Андрій Дрозда:
«Владислав Івченко — письменник, досі відомий своєю історичною пригодницькою прозою, видав на-гора 800-сторінковий роман, дія якого відбувається на Майдані і східному фронті 2014 року. … Нема „поганих“ і „добрих“, багато дії, мінімум психологізму — мабуть, так і виглядає правда життя в дистильованому вигляді.»
Ростислав Семків:
«Добре написано. Навіть якщо нас вражатиме наївність чиїхось міркувань чи деяка пласкість зображених психік, саме письмо помаленьку тягнутиме нас зі сторінки на сторінку, доки не сягнемо далекого рубежу другого тому.»
Тетяна Трофименко:
«Можливо, ви дещо інакше уявляли велику прозу — більш серйозною чи філософською, але, з іншого боку, треба ж комусь фіксувати життя як воно є! І Владислав Івченко натхненно фіксує: „2014“ — це напрочуд переконливий і яскравий соціальний зріз сучасної України, зроблений крізь призму Революції гідності та війни з Росією.»
Поезія: Мирослав Лаюк, «Метрофобія», Видавництво Старого Лева
Остап Сливинський:
«Так, як Лаюк, із мовою вміють поводитися діти, коли вони вже чітко знають, що хочуть сказати, і вже розуміють, що мова існує для них, а не вони для мови. Потім це розуміння минає. Потім дуже зрідка повертається у віршах.»
Катерина Калитко:
«Лаюковий світ предметний, чуттєвий, свіжий, просякнутий невидимим міцелієм, нервовою тканиною, яка поєднує все з усім. У цьому світі часом почуваєшся так, ніби на велелюдному весіллі десь у незвіданих нетрях Західної України, коли спершу довкола тебе кружляє сонм краєвидів та облич, ти не встигаєш співвідносити їх з іменами, потім тобі дуже весело, потім лячно, потім ти знову смієшся з жартів, потім лякаєшся, що сміявся недоречно, потім розслабляєшся, побачивши такий же альбом „Наша дитина“, як у тебе вдома, і таку ж тополю, як на твоїй вулиці, потім, якщо прислухаєшся, можеш дізнатися про низку родинних драм, а ще потім, під самий ранок, настане час чистого сакрального знання.»
Євген Стасіневич:
«Цей „польовий Махно“ — хоча радше „Той-у-кого-немає-милостині-для-всіх“ — промазує надзвичайно рідко: слабких віршів тут не більше десяти, але от цитувати хочеться метрами: „він ненадовго вийшов він ненадовго вітер“, „ми безумні в словах як вони у нас тільки їх не відріжеш як голову короля“. А поема(?) „Воздух“ — взагалі чи не найкраще, що написано про зараз.»
Поезія і проза для дітей: Творча майстерня «Аґрафка», «Війна, що змінила Рондо», Видавництво Старого Лева
Валентина Вздульська:
«Історія міста Рондо — це зразок „воєнного“ дискурсу в українській літературі для наймолодших читачів. Романа Романишин та Андрій Лесів (як перед тим і Христина Лукащук у „Казці про Майдан“), осмислюючи тему війни, вдаються до поетики казки»
«Книжка-картинка як формат сприяє розвитку візуальної грамотності, вчить читати нелінійно, формує смак, закладає культурні маркери, розвиває глобальне мислення і критичне мислення і робить багато інших корисних речей», — зауважила також Валентина Вздульська на своїй сторінці у Facebook.
Саломе Енгібарян:
«Книжка-картинка вражає промовистістю ілюстрацій та зворушливістю текстів. Трьох друзів — головних героїв книжки, неможливо не полюбити. Попри зовнішню тендітність вони мають силу духу і сміливість протистояти ворогу задля свободи свого улюбленого міста.»
Володимир Чернишенко:
«„Війна, що змінила Рондо“ — спроба розповісти про війну „простими словами“. Головне у книжці — візуальний ряд: картинки-„пазли“, картинки-„картосхеми“, „інформграфіка“. Саме картинки, на мою думку, головне, завдяки чому книжка зацікавила вже кількох закордонних видавців. Їх можна довго розглядати, вишуковувати деталі, прослідковувати зв’язки.»
«Золоту бульку» журі віддало Олександру Михеду за психотрилер «Астра» від «Видавництва Анетти Антоненко».
Як зауважує ЛітАкцент, «Золота булька» — це премія не за погану книжку, які виходять щороку, а відзнака талановитому авторові за невдалу книжку, яка не виправдала сподівань критиків та читачів.
