Даніель Пеннак. Усе для людожерів / з фр. пер. Марина Марченко. – К. : «К.І.С.», 2015. – 228 с.
У сучасному Парижі чимало ритуалів.
«Усе для людожерів» Даніеля Пеннака (українською роман переклала Марина Марченко) – це роман про ритуали, які притаманні сучасному Парижу. Так, дійство у романі відбувається навколо соціального культу, ключовий герой якого – цап-відбувайло. Бенжамен Малоссен – маленький парижанин, який працює у великому супермаркеті. Його робота пов’язана з технічною перевіркою товарів, проте специфіка цих посадових обов’язків розкриває перед нами міфологічні риси мислення сучасних французів.
Нинішній світ – це світ тотального незадоволення. Керують цим світом споживачі, які щоденно наповнюють собою супермаркети. Гіпертрофований конс’юмеризм позначається на тому, що в нашому житті актуалізуються нові ритуальні практики. Оскільки споживач – це маленький бог сьогодення, то саме він визначає, кого стратити, а кого врятувати. На початку книжки події відбуваються напередодні Різдва, тобто в сакральний час. Проте сакральним простором стає уже згаданий супермаркет.
Пан Малоссен із тих, на чию голову щоденно падають гільйотини. Чи він не може дати ради товарам, чи товари грають із ним у злі ігри, проте щодня він бачить перед собою розгніваних покупців, які приходять по його душу. Розлючені, обурені, оскаженілі покупці спершу ладні четвертувати свого цапа-відбувайла. Проте Малоссен – тонкий психолог і знавець своєї справи (sic! життя навчило). І він цілком свідомий того, що основна його робота полягає у тому, аби успішно виконувати функцію жертовного агнця. Малоссен не просто агнець, а й фенікс, який щоразу залишається живим, вилітаючи з попелу людського гніву. Він робить так, що споживацький гнів переміщується раптом на тих, хто стоїть над душею Малоссена. Споживачі розуміють, що кожне їхнє незадоволення може коштувати роботи цьому панові. І, вилаявшись на винуватця, кожний водночас хоче відчути себе також і благородним рятівником, який спасає пропащу душу від падіння у прірву.
Д. Пеннак сміється з сучасного Парижа і його мешканців. Сміється з абсурдності і несправедливості теперішнього соціального устрою, в якому створено лише імітацію щасливого життя. Колообіг тотального споживання відвертає людину від розмірковувань про приреченість і беззмістовність життя. Малоссен винаймає помешкання. Він живе з величезною родиною, яка складається з «напівбратів» і «напівсестер». Мати подарувала йому їх від інших чоловіків, тож усі, хто приходять до Бенжамена, певні, що це його діти.
Даніель Пеннак у іронічній манері показує, що більшість людей насправді – людожери. Хтось метафорично, а хтось і буквально, наслідуючи диявольські культи. Основний конфлікт у книжці розгортається навколо серії вибухів у супермаркеті, коли підозри раптом падають на пана Малоссена. Його колеги чомусь певні у тому, що це саме він кидає вибухові пристрої, бо весь час опиняється поблизу катастрофи. Здається, що Париж уже звик не лише до можливих терактів, а й до постійних реальних терактів.
Прагнучи виправдатися, Малоссен дедалі сильніше усвідомлює, що у цьому світі він — жертва. Життя приготувало для нього роль цапа-відбувайла, і саме це – його «сродна праця». Наприкінці роману він остаточно зробить для себе вибір: влаштуватися на роботу до видавництва, де його обов’язком буде виконувати саме цю роль. Роль автора успішного роману поки що не для нього.
Хоча фінал твору відкритий (Малоссен знімає слухавку, щоб потелефонувати Королеві Забо), проте читач певен, чим усе завершиться. Директорка видавництва відверто сказала йому, що в суспільстві мусить бути той, хто грає цю роль цапа-відбувайла. Сучасний Париж – своєрідна трансформація Парижа середньовічного, в якому панували релігійні чи якісь інші містичні ритуали. Часи змінюються, а людожери лишаються незмінними.
Насамкінець скажу, що роман читається легко, невимушено, щоправда, дещо у перекладі варто було б відредагувати. Скажімо, у 2014 р. у журналі «Всесвіт» був повністю перекладений роман Карло Еміліо Ґадди «Ота брудна веремійця на віа Мерулана» (переклав Геннадій Федоров, який за свою роботу здобув премію ім. М. Лукаша) – у перекладі Пеннака маємо «Жахливий безлад на вулиці Мерулана».
Дмитро Дроздовський