Таке цікаве життя / Ірина Цілик. – Л. : Видавництво Старого Лева, 2015. – 48 с.
Як іноді цікаво подивитися на світ з точки зору малої дитини! Київська письменниця Ірина Цілик вважає так само. Маючи п’ятирічного сина Андрія, серйозна режисерка та поетеса вирішила написати книжку про звичайні погляди та інтереси звичайного хлопчика та назвала її – «Таке цікаве життя».
Перше, що кидається в очі, відкриваючи цю книжку, це, звичайно, насичений малюнками текст. Кожна нова сторінка – одночасно і загадка, і забавка, адже деяких слів у тексті просто немає, їх замінюють картинки. І тільки домисливши, як правильно назвати той чи інший малюнок, можна здогадатися, про що йде мова. Таким чином авторка не просто вкладає інформацію у голову маленького читача, вона змушує його думати і розмірковувати, бути головним учасником книжкової дії. У такій цікавій жартівливо-грайливій формі потихеньку відкриваються фрагменти хлопчикової біографії, його стосунки з родичами та друзями, любов до оточуючих, мрії та страхи.
Ілюстрації, без яких ця книга не могла б існувати, намалювала знана львівська художниця, письменниця, поетеса, багаторазовий лауреат всеукраїнського конкурсу “Коронація слова” і просто майстер на всі руки (у скарбничці її минулого присутня навіть така професія як архітектор) – Христина Лукащук. Її манеру не можна не впізнати – це щось середнє між картинами нашої співвітчизниці Євгенії Гапчинської та французького художника Марка Шагала. Яскраві, незвичні малюнки львів’янки надихають до творчості і не просто прикрашають цю книжку, а роблять її повноцінною, живою. Ці жваві картинки мають здатність запитувати і пояснювати водночас, що робить їх такими близькими і зрозумілими тим невгамовним «чомучкам», на яких і розрахована ця книга.
Та є у цій книжці і щось доросле. Власне у назві «Таке цікаве життя» відкривається сенс усього наступного письма. Бо що б ми там собі не думали, а життя ж таки є цікавим! На жаль, лише діти можуть оцінити його по-справжньому. Але чим конкретно відрізняється 5-ти річна дитина від дорослих? Тим, що думає, ніби гроші беруться з банкомату? Чи тим, що хотіла б покласти ноги на бильця у театрі? А хіба нам, таким культурним, не хотілося б хоч раз закинути їх туди? Хіба, може, ми не вважаємо насправді твори художників-абстракціоністів кумедними спробами перетворити нісенітницю на шедевр? Робити домівку для птахів з пакета кефіру, подорожувати до бабусі потягом, прислухаючись до грюкоту коліс, пробувати сніг на смак, розливати компот на татів ноутбук – хіба не було це частиною дитинства кожного із нас? Хіба не можуть такі речі трапитися з нами, ба навіть сьогодні, якщо ми лише трошки дозволимо собі розслабитися?
Під час читання звичні з народження речі постають перед нами під іншим кутом, з кожною проковтнутою сторінкою виринають із пам’яті образи давно забутого безтурботного часу, коли було нормою, що хтось дорослий приховує від тебе таємницю існування шоколадного торта, а з другом Ваньком можна помиритися, згадавши дитячу пісеньку-мирилку. Потроху починаєш замислюватися, що коли б не усі серйозні речі, якими ми навантажуємо самі себе, можливо, нам би вдалося досягнути цієї фантастичної тепер легкості сприймання нашого буття.
Життя таке цікаве, Ірина Цілик та Христина Лукащук знають це точно. А чи знаєте це ви?
Аліса Кузьменко