Ірен Роздобудько. Все, що я хотіла сьогодні… – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2013. – 240 с.
Повсякденне людське спілкування породжує величезну вежу нашого буття, на кожному поверсі якої можна знайти безліч лабіринтів різноманітних ситуацій. Серед них не бракує таких, що пов’язані із насильством. Ви колись замислювались, чому людям цікаво читати про чужі страждання, особисті проблеми? Можливо, вони прагнуть побачити там себе та зрозуміти, що робити далі? Або ж начитатися чужого і радіти, що у їхньому житті цього немає? Або просто – отримати естетичне задоволення від викладених історій?
Так, змалювання негативу завжди було пов’язане із цариною естетики. Це тягнеться від найдавніших часів: «Іліада», «Махабхарата», «Шах – Наме», «Пісня про Роланда» – усі ці твори наповнені детальними описами насилля, страждання та смутку.
Роман Ірен Роздобудько «Все, що я хотіла сьогодні..» постає перед нами як одна з ілюстрацій тиранії у сімейних стосунках. З першої сторінки книжки читач знайомиться з головною героїнею Мирославою Малько, такою собі героїнею-абревіатурою «М. М.». 27 років, після одруження зі своїм чоловіком Вадимом покинула університет, на даний момент працює майстром перукарської справи, досягла в цьому успіхів…
Власне твір має форму щоденника одного дня цієї М. М., розписаного по хвилинах з нерівними інтервалами. Тож роман починається о 8 годині ранку. Лікарня. Довідка про саркому і залишок життя – всього місяць. Почувши прогноз про те, скільки залишилося жити, Мирослава крокує на залиту сонцем вулицю. Зупинившись посеред калюжі, у якій віддзеркалилась блакить, героїня відчуває себе так, ніби вона «вже ступила на небо» – тож усвідомлення власних нерайдужних перспектив ставить перед нею питання: як провести залишок життя. І – якщо конкретніше – як прожити принаймні один день?
Як Ви гадаєте, що ж замислить людина, якій залишилося жити не більше місяця, при тому, що все життя вона була «хорошою дівчинкою» – відзначилася тільки злетом «на парашуті над морем в Криму за 25 гривень», терпіла чоловіка, який піднімав на неї руку, безпідставно принижував (якось навіть виливши олію на голову), якщо їй залишилося жити не більше місяця?
Тут на думку може спасти фільм «Достукатись до небес» Томаса Яна та Тіля Швайгера… Але книга «Все, що я хотіла сьогодні» має дещо інший жанр: не варто забувати, що це жіночій роман, тому тут авторці не оминути… покупки контактних лінз та дорогого одягу. І звісно, куди ж без «прекрасного принца», що за законами жанру мусить з’явитися в житті героїні?
Для початку Мирослава зважується на підлітковий вчинок – пробує палити. Хіба що їй ніхто не пропонував цього зробити, як Руді Вурліцеру з вищезгаданої стрічки. А ще вона… вперше випиває дешеву каву з пластикової скляночки. Страх та й годі: Ірен Роздобудько штовхає свою героїню на вчинки, в яких банальність межує із необов’язковістю, як на такий направду короткий роман. Зрештою, бажаючи вирвати себе з лап усіх стереотипів, Мирослава вигадує собі нове ім’я – «Ія» – та знайомиться з компанією наркоманів. Та все ж, щоб роман раптом не вивернув за жанрові рамки, Ія вчасно покидає мешкання нових знайомих.
Наступні події роману розвиваються в стилі «невипадкових випадковостей»: знайшовши чужий телефон, Мирослава-«М.М»-Ія вигідно його продає, а на зароблені гроші вирішує «пошопінгувати» в дорогому бутіку та, зрештою, зустрічає свого «прекрасного принца».
З цього моменту щоденниковий стиль роману вимагає розгалуження. Якщо до середини описуваного дня героїня була єдиним оповідачем, то з появою «прекрасного принца» – гонщика-каскадера, менеджера і просто хорошого парубка – роль наратора він перебирає на себе. Але це до пори, до часу: наприкінці роману, у розділі, який має назву «Четверта половина дня», Ія та її «принц» починають вести мову по черзі, – пам’ятаєте, як мультяшний Дядя Федір писав листа батькам із Простоквашино?
Але всьому, здавалося б, приходить кінець, навіть у напівказкових жіночих романах: рівно опівночі казка з принцом закінчується, Мирослава Малько повертається додому, вільна та незалежна, але із пришвидшеним зворотнім відліком життя. Не боячись свого розлюченого чоловіка, Мирослава віддає йому довідку… Що ж далі? У Роздобудько є відповідь і на це непросте, виходячи із логіки всього роману, питання.
«Все, що я хотіла сьогодні..» побудований на досить простих філософських підвалинах: усе наше життя – це гра в компроміси, інколи ми йдемо на значні жертви, терпимо те, чого терпіти не хочемо, аби не йти на серйозні зміни. Цей роман Ірен Роздобудько, попри притаманну жанрові простоту і схематичність, може наштовхнути на роздуми і над власним життям: чи варто жити саме так, як ми живемо, можливо – зміни вартують усіх зусиль, які ми здатні задля них зробити?
Станіслава Міхєєва