Мухарський Антін. Після злучення тварина сумна: кримінально-містичні повісті. – К.: Гамазин, 2013. – 264 с.
Антін Мухарський – український музикант, письменник, актор, телеведучий та шоу-мен, ведучий програми Анархо-кабаре «Зелена Лампа» на ТВі. Діяч широкого профілю, з потужною творчою біографією, який успішно поєднав в собі менеджерське та мистецьке начала.
У ролі письменника Мухарський відомий як автор таких книжок: «Попса для еліти» (2001 р. видавництво «Клуб сімейного дозвілля»), «Доба. Сповідь молодого “бандерівця”» (Відзначена Гран-прі міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», мистецька агенція «Наш Формат» 2012 р.) та «Смерть малороса, або Ніч перед Трійцею» (2013 р. видавництво «Вік»).
Нещодавно на ІІІ Міжнародному фестивалі «Книжковий Арсенал» в Києві відбулась презентація нової книги Антіна Мухарського – «Після злучення тварина сумна». Остання являє собою збірку кримінально-містичних повістей з циклу суворої української прози «Spirit of wild Ukraine» (з попередніми оповіданнями циклу можна ознайомитися в книжках згаданих вище). Зазначу, що наповнення книги на сто відсотків відповідає заявленому жанру, тому збірка має вікове обмеження «21+». Окрім того, в анотації автор заздалегідь попереджує читача про чорний гумор, ненормативну лексику, неполіткоректні висловлювання, якими наповнена проза, а також наводить перелік осіб, яким не бажане читання даного культурного продукту (людям з обмеженими розумовими здібностями, із ознаками політичної шизофренії, ознаками «совкового дебілізму», вагітним жінкам, тим, хто керує транспортними засобами та іншим). У свою чергу Мухарський закликає читати обережно, посилаючись на можливий культурологічний шок від прочитаного.
Проте, після такого «запрошення» одразу хочеться зазирнути під обкладинку та дізнатися, що там такого забороненого, шокуючого та страшного…
Перша повість «Данєцкій х…» розповідає про молодого бізнесмена Сєрьогу – міліонера з буремних 90-х, який через нещасливе кохання втратив… причинне місце. Відбулося це досить трагічно: об’єкт його любовних страждань відкусила те саме місце, за що і була жорстоко й назавжди видалена зі світу земного, – методом розчиненням у кислоті… Окрім подій основної сюжетної лінії, ми дізнаємося про те, як наш герой «заробив» свої статки, про те, як живе охоронець апартаментів Сєрьогі й інших мажорів, – воїн-афганець, старший лейтенант, батько двох дітей – Кащенко Василь Миколайович, про бомжів із Хрещатика та зірок сучасного шоу-бізнесу.
У наступній історії «Трахнути відьму» читач знайомиться з інтелігентом-актором, який страждає від невизнання й мучиться від питання «чому мені такому освітченому та начитаному – нічого, а бандитам з освітою 9-ти класів – все?». Боротьба з власними комплексами та страхами зводить героя в могилу, адже в житті, як і в сучасній Україні, «добро» не завжди перемагає «зло».
Передостання повість книги «Смерть Малороса» отримала статус «відповіді Мухарського на творчість Олеся Бузини». Для тих, хто не знає, хто він такий – Бузина, нагадаю: Олесь Бузина це «письменник та літературний критик», який прославився тим, що намагався змішати з лайном великих українців – Т.Шевченка, Л.Українку та інших, взагалі складається враження, що Бузина відібрав із історії найяскравіших та обгидивив їх якнайкраще. Та не будемо приділяти так багато уваги представнику виду «люде».
Герой повісті Мухарського дуже схожий на Бузину. Так само, як і герої попередніх історій він гине. Проте автор вибрав йому найзбоченішу та найжахливішу смерть. Що саме відбулося – дізнається той, хто прочитає книгу. Проте, як ми знаємо, думки мають здатність матеріалізутися, тому скандальному «критику на письменнику» варто починати хвилюватися.
Завершує «Після злучення тварина сумна» рефлексія Мухарського, основна ідея якої така: досить втикати, чекати манни небесної, варто почати жити тут і зараз, а для цьго варто докласти чималих зусиль, щоб почати, власне, жити. Принаймі мені так здалося.
Від себе можу додати наступне. Книга Антіна Мухарського «Після злучення тварина сумна» – це не збір матюків та відверто-страшних історій, насамперед це рефлексія автора над теперішнім, це підняття та висвітлення тем, про які не напишуть сучасні автори та журналісти. «Як донєцкі захватили владу та розбагатіли», «Чому інтілігєнти сосуть лапу, чи ще щось, коли їх однокласники двієшники купують за безцінь цих же талантів та безкарно вбивають їх, у прямому сенсі», «Чому якомусь “критику” можна безкарно облити брудом важливих для нашої історії людей, і йому за це нічого не буде», «Чому ми живемо так, як живемо», і «Що треба робити, щоб не жити так, як ми живемо» і т.д. Книга Мухарського виповнює свою головну функцію – вона примушує думати та ставити питання, що стосуються насамперед дійсності. Не дивно, що попередні книги автора відмовлялися друкувати, адже саме такі книжки, які примушують думати, – є «незручними» тому, хто згори. Щодо брутальної форми – ну хто ж винен, що нам зіпсованим людям, тільки в такій грубій формі можна казати правду – інакше не доходить.
І на останок, на книзі є вікове обмеження – «21+». З точки зору «правил», – звісно, воно вірне. Проте з точки зору нашого неправильного життя, – я радила б читати дану прозу раніше, щоб отримати щеплення від залишків «совкового дебілізму» в ранньому віці, адже в «21 з +» деякі хвороби переносяться важче, їх майже не можливо вилікувати, й часто виникають ускладнення. На все життя.
Ольга Гончар