Андрій Кокотюха. Адвокат із Личаківської. – Х : Фоліо, 2015. – 283 с.
Так, назва цього ретродетективу натякає правильно: дія відбувається саме у Львові. А обкладинка відразу дає зрозуміти, що йдеться про початок ХХ століття.
Вже з перших абзаців стає зрозуміло, що ж на третій сторінці робить такий довгий список різних консультантів: Андрій Кокотюха поставився до написання цього роману з усією відповідальністю.
Заснована на реальних фактах, фабула (як це нормально для Кокотюхи) збудована міцно і щільно. Приємно дивує мова – чудовий баланс між зрозумілою, легкозасвоюваною лексикою та місцевим колоритом, тому читати зазначений текст можна без словника, але при цьому відчуваючи ефект присутності. Утім, 53 примітки, покликані пояснити читачеві специфічні слова та історичні явища, у тексті є, і вони потрібні. Багато львівських особливостей вписані безпосередньо в сюжет – читач відкриває їх для себе разом із головним героєм, підданим Російської імперії Климентієм Кошовим, котрий уперше опинився в Австро-Угорській.
Власне, саме культурний шок головного героя становить особливу вартість «Адвоката з Личаківської». Досвідчений адвокат, він після російської системи правосуддя потрапляє до австро-угорської – бачить там ті самі традиційні хиби: слідчих, котрим важливіше якнайшвидше закрити справу, ніж докопатися до істини, поборювання різних відомств, при номінальній рівності перед законом неможливість добитися адекватного покарання для високопоставлених осіб… Але! При цьому всьому у Львові навіть низи суспільства знають свої права і вважають нормальним відстоювати їх у суді. Більше того – їм це вдається! Особливо ж справою честі вважається виграти позов до президента міста. Дуже показова історія візника, котрого звинуватили у нещасному випадку з клієнтом, але він у суді довів, що кінь його поніс, бо злякався іскор з-під коліс трамвая, які тоді саме почали впроваджувати на львівських вулицях – після того, як візник виграв справу, газета, котра встигла опублікувати про це гнівний матеріал, сама запропонувала вирішити справу миром, порахувавши, що це коштуватиме їй набагато дешевше, ніж із доведенням справи до суду…
Ще один привід Кошовому відчути себе чужинцем – толерантне ставлення до москвофілів, котрі взагалі-то є відкритими ворогами Австро-Угорщини. Тому що демократія. Ніхто не намагається їх заборонити, делегітимізувати абощо – кожен має право на свою думку, навіть якщо ця думка суперечить державній ідеології. Але, як і будь-яка здорова держава, Австро-Угоршина не спостерігає мовчки за тим, що несе їй загрозу, а намагається використати це, скерувавши проти ще більшої загрози – об’єднання русинів (вони ж українці), розділених державним кордоном, навколо ідеї власної національної держави.
Головний герой (до речі, його повне ім’я Климентій Назарович Кошовий – щоб уже точно останні сумніви зникли: перед нами справжній, потомственний український націоналіст) неодноразово відмежовується від Росії, наголошуючи, що він з України. Для нього це зовсім різні речі. Насправді це трохи занадто сміливо для тих часів – згадаймо, як довго розкачувалася верхівка УНР, дозріваючи до проголошення незалежності, ніяк не мислила себе поза Росією… Але цей сюжетний хід насправді є виправданим: Російська імперія фактично видушила з себе Кошового, як чужорідне тіло, а залишилися по той бік кордону люди, які змін-то хотіли, але загалом із системою ще мирилися.
Темп оповіді – доволі спокійний, цілком відповідає атмосфері свого часу. Тому читач встигає поціновувати всі смачні деталі, розставлені у потрібних місцях – щоб прикрашати сюжет, а не зводити його на манівці.
Якщо сказати, що «Адвокат із Личаківської» – найкращий текст Андрія Кокотюхи, з цим багато хто може посперечатися: адже відомо, що на колір і смак товариш не всяк. Але навряд чи хтось, прочитавши цей роман, заперечить, що він точно один із найкращих у Кокотюшиному доробку. Тільки враховуйте, що палітурка у цього видання м’яка, а після прочитання вам захочеться поділитися цим детективом із друзями, тому краще відразу обгорніть і читайте обережно. І ще це той рідкісний випадок, коли детектив можна перечитувати кілька разів, тому можна заздалегідь купити два примірники – перший же друзі зачитають…:)
Атанайя Та