Огляд збірки оповідань «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»

Андрій Любка здивувався високим рівнем попиту на власну збірку оповідань. На його думку, коротка проза все більше подобається людям. Можливо, те саме для себе відзначила поетеса, письменниця і перекладач Катерина Калитко.

Читачам вона відоміша віршами, оскільки на її рахунку шість авторських збірок, а також публікації в таких журналах, як «Молода Україна», «Кур’єр Кривбасу», «Radar». Є у неї і дві прозові книги. Зараз мова піде про другу — «Земля загублених, або Маленькі страшні казки».

Книга нова, вийшла у 2017-му році у Видавництві Старого Лева. Головний редактор — Мар’яна Савка. До якості видання нарікань немає: тверда обкладинка, приємний на дотик папір, зручний для зору шрифт. Трохи підвела редактура. В око впадають дві орфографічні помилки з неправильними переносами: ще-дре та під-уть. Катерина Калитко сама зробила обкладинку для книги, помістивши туди власне чорно-біле фото, на якому зображені скелі. Такий трохи грубуватий дизайн відразу говорить про те, що книга веселою не буде.

Катерина Калитко «Земля загублених, або маленькі страшні казки». Оповідання. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2017. — 224 с.

«Земля загублених, або Маленькі страшні казки» — це збірка оповідань. Раніше Калитко уже випускала малу прозу. До оповідань Катерина повернулась рівно через сім років. Книгу краще читати категорії 18+. У роботах авторки часто зустрічаються криваві сцені, іноді — еротичні. У збірці 9 оповідань. Деякі історії продовжуються у наступних епізодах. Декілька з них:

«Вода». Історія про нелегку долю дівчини, якій багато років довелося вдавати із себе хлопця. Батьки вважали, що тільки так врятують прийомну дитину, хоча насправді її визволила не та любов.

«Каштелян». У центрі подій хлопець, який заховався у стіні від війни. Коли все закінчилося, він став повноправним господарем своїх земель.

«Вітер у порожній очниці». Третя історія є продовженням першої. Однак тут уже зовсім інший головний герой — писар, з яким зіграла злий жарт відданість дружбі.

«Мартин». Оповідання про чоловіка, який втратив ноги на війні, але взамін отримав значно більше.

Кожне оповідання — це окрема, закінчена історія. Іноді події відбуваються у вигаданих світах, іноді — в сучасному. Перемішування часів ніяк не шкодить загальному сприйняттю, оскільки кожний твір виглядає довершеним і не залишає за собою ніяких запитань. У цієї збірки немає одної теми. Кожне оповідання ховає в собі певну суть, яка стане зрозумілою тільки в кінці історії.

Ідея книги полягає в тому, щоб розкрити людські долі та відносини під різними кутами. Письменниця нікого ні до чого не спонукає, не примушує і не повчає, і при цьому вміло розкриває суть кожного оповідання. Авторка говорить про те, що любов до одної особи може бути сильнішою за відданість цілому народові. Вказує на вдячність природи живим істотам, які дбають про неї, та на людські втрати, які замінюються знахідками.

Письменниця разом зі своїми персонажами поміркувала про різні речі, наприклад, про море:

«Море — це насправді чорне скло, яке збільшує все, що ти маєш. Якщо прийдеш до нього з печаллю, вона виросте в ціле горе, поки пливеш, а якщо в тебе є радість — її стане, щоб зробити серед моря острів».

Про щастя:

«Кожній людині в цьому житті буде подаровано хоч трохи щастя. Бодай один день».

Плюси

Мораль. Як і у випадку з книгою «Два роки, вісім місяців і двадцять вісім ночей», яку також видавав ВСЛ, у кожну історію покладена мораль. Письменниця не стоїть на своїй думці — вона просто описує життєві ситуації через різні сюжети. Висновки кожен зробить для себе сам.

Різні часи. Це хороший авторський хід. Враховуючи кількість історій, людям набридло б читати тільки про сьогодення, чи постійно про загублені землі. А так, є переходи, з якими можна помандрувати у різних часах.

Мінуси

Жорстокість. Авторка часто описує жорстокі сцени, на яких людей вішають, відрубують їм голови і тому подібне. У контексті це не дає ніякого емоційного забарвлення, і негативно впливає на сприйняття.

Песимістична атмосфера. Постійні війни, хвороби, живі мерці — все це, знову ж таки, псує атмосферу. Книги з таким настроєм важко читаються, навіть попри вкладену в них суть.

Збірку можна вважати наполовину успішною. Калитко справилась із завданням розкрити сутність людських переживань, емоцій і відносин. Однак існує великий ризик того, що багато хто книгу просто не дочитає. Чому — вказано в мінусах.

Читайте також: рецензія на книгу «Два роки, вісім місяців і двадцять вісім ночей»

Катерина гарно пише з технічної точки зору: проводить цікаві порівняння, нечасто, але влучно використовує метафори та гіперболи. З настроєм вона схибила. Доросла людина, купуючи книгу в жанрі магічного реалізму, хоче прочитати про щось таке, чого не станеться в реальному житті. Війни, жорстокості та гіркої долі українцям і так вистачає. На жаль.

Сергій Завалко

Купити книгу «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»