Генна Крістін. Соловей ; пер. з англ. Дмитра Кожедуба. — К. : Наш формат, 2016. — 456 с.
«Соловей» Крістін Генни — роман про виживання людини в умовах ідеологічного протистояння; наратив, у якому ідеться про осмислення посттоталітарних і частково постґеноцидних проблем.
«Соловей» — пост-постмодерністський роман, у якому показано людину як істоту психологічну, соціальну й біологічну. І кожен із компонентів людської ідентичності постає проблематизованим.
В умовах війни людина опиняється перед вибором: боротися або пристосовуватися. До першої стратегії вдаватимуться ті, хто наділений особливою пасіонарністю, генетично детермінованим бунтарством. Така людина має гордість, яка підказуватиме, що краще померти, але не сісти за один стіл із ворогом. Ізабель — пасіонарна особистість, у її образі простежуємо риси романтичної героїні, яка має особливий досвід виховання (у пансіоні, де дівчина відчуває холоднечу, не-любов, власну непотрібність і чужість), вона любить читати і вважає, що ніколи не потрібно здаватися. Її сестра В’янн — також відкинута батьком на південь Франції, до Карріву — «травматизована» в інший спосіб. Утративши першу дитину і ту саму батьківську любов, В’янн, не наділена пасіонарністю сестри, обирає іншу стратегію. Вона, шкільна учителька, готова на приниження, аби виграти час і — життя. У романі відбувається зіткнення двох людських позицій. Двох стратегій. Кожна з героїнь має власну «травму», власну болючу історію.
Окрім того, хоча про це напряму не йдеться у романі, у повітрі ще відчуваються запахи Першої світової війни з усіма жахіттями. Прихід німців, порив через лінію Мажино («це кілометри укріпленого зброєю бетонного муру, який було збудовано вздовж німецького кордону після Великої війни, аби захистити Францію», с.19), нацистське захоплення частини Франції й капітуляція країни, утворення колабораціоністського уряду на чолі з Петеном — реальна ситуація, яка накладає свій відбиток на свідомість героїв. І у цій межовій, екзистенційно складній ситуації доводиться робити вибір: ставати на бік життя, адаптуючись до нових антилюдяних умов, або ставати на бік життя, розуміючи, що щомиті можеш загинути.
Читайте також: Рецензія на роман – дослідження нацизму «Все те незриме світло» Ентоні Дорра
У романі показано антилюдяну сутність нацистської ідеології, яка прагнула винищити комуністів, масонів та євреїв. Окремі епізоди роману досить промовисті: у Франції на територіях колабораціоністського уряду можна безпроблемно надсилати тільки німецькі листівки; усе найкраще м’ясо купують спершу німці, а те, що лишається, можуть купувати французи; нацисти розклеюють жахливі антиєврейські плакати та розкидають потворні листівки і брошури.
«Соловей» — це історія про людину, яка потрапляє в неприродну ситуацію: щоб вижити, потрібно роздвоїтися, сформувати в собі нову ідентичність, яка з точки зору «нормального стану» видається шизофренічною. Деякі селяни після приходу німців вдають, ніби нічого суттєво не змінилося, ніби вони й далі працюють на своїй землі. М’ясник як торгував, так і торгує м’ясом. Здається, що містечко живе своїм усталеним життям, хіба діти, які ходять на уроки В’янн до початкової школи, тепер мусять брати з собою протигази, а на уроках французької мови дедалі більше дискусій про те, що потрібно вчити німецьку і що німці усіх винищать. «За останні місяці В’янн дізналася, що таке справжній біль, сором і приниження. Утім, вона також навчилася виживати» (с. 395). Насправді ж німці чітко пояснюють містянам, що вони тепер керуватимуть усім: продовольчими товарами, французькими будинками, готелями, життям. Капітуляція Франції робить із людей жертв. І водночас загострює прагнення боротьби та опору в тих, хто наділений «геном пасіонарності».
Читайте також: Відгук на роман про дитинство в часи Другої світової війни «Крадійка книжок»
Ситуація воєнного захоплення травматизує суспільний простір, перетворюючи його на сукупність насправді закритих спільнот, позаяк у зовнішньому просторі можуть бути ті, хто готові легко здати тебе заради збереження власного життя. Страх перед тими, хто ще вчора був сусідом, знайомим, продавцем товарів у крамниці або на ринку, змінює людську психологію. У будинку В’янн оселяється німець із Вермахту. Сама В’янн несвідомо (чи, може, все-таки свідомо, бо спрацьовує страх, інстинкт самозбереження, материнський інстинкт) видає німцеві список із євреями та комуністами. Людина в нелюдських умовах здатна поводитися неадекватно, оскільки раціо відступає, а на поверхню виходять підсвідомі, архетипні страхи, як-от, прагнення врятувати власну дитину, боронити своє життя. Але війна у романі показана не лише як простір зближення, а і як ситуація розходження генетично найближчих людей. Війна змінює поріг людського болю, терпимості, співчуття. Але хто має рацію, на чиєму боці має бути читач? Здається, що К. Генна так не ставить питання, натомість показуючи, що і В’янн, і Ізабель обидві мають рацію, у кожної з них своя травма і своя правда. У романі «Тигролови» Івана Багряного є така думка, що «краще вмерти біжучи, ніж гнити живучи». Але цей роман був написаний у міжвоєнний час (1943-1944 рр., виданий 194 6 р.) в українській діаспорі.
Сьогодні, уже в постколоніальному стані, коли ми можемо осмислювати історичний досвід із певної дистанцію, коли біль притлумлено, роман «Соловей» пропонує іншу візію: в умовах війни кожен, хто не робить підлості супроти ближнього, має право обирати власну стратегію «боротьби»: пристосування або протистояння. Кожний має право розпоряджатися життям на власний розсуд, бо в мить життя може обірватися. І не лише твоє, а й твоїх найближчих і найрідніших.
Дмитро Дроздовський