Жозе Сарамаґо. Мандрівка слона. — Фоліо, 2016. — 256 с.
Творчість португальського письменника, володаря Нобелівської премії з літератури (1998) Жозе Сарамаґо вражає своєю багатогранністю й неординарністю. Що тільки не доводиться терпіти його героям: то подорожувати на відірваному Іберійському півострові Атлантичним океаном («Кам’яний пліт»), то занурюватися в апокаліптичну сліпоту («Сліпота»), то втратити здатність помирати («Перебої в смерті»), то століттями будувати монастир просто неймовірних масштабів («Спогади про монастир»). Здається, фантазія автора невичерпна й щораз підкидає нові незабутні сюжети.
Читати також: Навіщо людині очі?
Нещодавно перекладений українською мовою передостанній роман письменника «Мандрівка слона» теж вражає нетиповими героями, а що важливіше — їх пригодами. Ще в короткій передмові до роману Жозе Сарамаґо зізнається, що основою цього фантастичного сюжету є реальна історія. Перебуваючи в Відні, письменник звернув увагу на скульптуру слона, що знаходиться перед входом до природничого музею. Виникло цілком логічне запитання: чому саме слон зустрічає відвідувачів? Виявилося, що в середині шістнадцятого століття король Португалії Жоан ІІІ Благочестивий подарував своєму родичеві ерцгерцогові Максиміліану Австрійському індійського слона Соломона, й ця фігура слона символізує довгий його шлях із Лісабону до Відня. Ця історія настільки захопила Жозе Сарамаґо, що породила новий роман.
Отже, Лісабон 1551 рік. Португальський король Жоан ІІІ в нестерпних роздумах, що ж такого подарувати на весілля ерцгерцогу Максиміліану Австрійському, щоб і не занадто дорого для власного гаманця, і щоб усіх неймовірно вразити. Тут як завжди знаходить своє практичне втілення прислів’я: «На тобі, небоже, що мені негоже».
Вже два роки в Лісабоні нещадно спустошує неймовірною природною ненажерливістю їстівні припаси індійський слон Соломон. Ось же він — подарунок для іноземного правителя! Залишилося тільки доправити його до Відня сухопутним шляхом. Саме ця неймовірно насичена на пригоди подорож слона й становить основу сюжету.
Проходячи через міста і села Португалії, Іспанії, Італії та Австрії ця незвична процесія на чолі зі слоном і погоничем Субхро викликала справжнісінький фурор. Жителі юрбою висипали зі своїх помешкань, щоби побачити неймовірне чудовисько з людиною на шиї. Чи випаде їм у житті ще колись таке побачити? Жозе Сарамаґо з такою іронією та тонким гумором описує реакцію пересічних людей, їх спосіб мислення та сприйняття. А реакція їх поліфонічна в своїх проявах: від апокаліпсичного побоювання («Це кінець світу! День Страшного Суду настав!») до фанатичного захвату («Бог явив нам чудо, щоб ми осягнули Його велич!»).
Якщо ж окремо зупинитися на формі роману, то це був би не Жозе Сарамаґо, якби не його «коронне» нівелювання правил правопису. Це стосується топонімів та власних імен. Усе написано з маленьких літер. Це невід’ємна частина авторського стилю, як і лексичний розгардіяш. Підміна змісту слів, загравання зі смислами й значеннями. Текст, насичений описами, нагадує павутиння з метафор, оксюморонів та епітетів. Хто не звик до стилю прозових творів автора, тому, вважаю, буде складно сприймати й розуміти текст. Але до цього можна легко звикнути. Адже захоплюючий сюжет, цікава подача матеріалу й неординарні герої цілком компенсують складнощі в прочитанні.
Український переклад книги стане справжнім подарунком для шанувальників творчості Жозе Сарамаґо й непересічним досвідом для тих, хто лише вперше наважиться долучитися до численної армії шанувальників португальського автора, який за життя став класиком.
Оксана Басан