Марія Рута. Золотий ключик. – Київ: Гамазин, – 2013
Пригодницькі романи завжди поставали окремою частиною української літератури. Вони ніби спеціально зайняли таку нішу, щоб сподобатися кожному читачеві, незалежно від віку. Справді, хто не полюбляє історії про золотошукачів, наповнені елементами детективу й любовного роману? Напевно, подібні думки вирували в голові письменниці Марії Рути під час написання книжки «Золотий ключик».
Що саме є у авторки, чого немає в інших? Безперечно, любов до Карпат, до їх жителів і звичок. Любовно виписані в романі образи селян: вони і роботящі, і привітні, і щирі. На противагу ним показані такі собі «люди з города»: зрадливий друг Олександр із Франківська, вбивця і злодій, наївна дівчина Тетяна, корінна киянка, що стає жертвою обставин, депутати й інші люди, що “дерибанять” Карпатські землі по шматках, не залишаючи жодного вільного від їх діяльності місця… Усі вони постають єдиною силою – тою, що руйнує цей гірський рай на землі, де безтурботно жив головний герой роману – Марко із трьома своїми сестрами, батьком і мамою. Спокій та гармонія, що царювали у їхній родині, увірвалися раптово, коли Марко дізнався про таємне хобі свого тата – пошук золотих самородків. А де є золото – там є і кров. Підслухавши розмову Маркових батьків про приховані камінці, його друг Сашко вирішив вкрасти дорогоцінний скарб і разом із ним прихопив душу його батька. За декілька років наш основний персонаж втратив все: обох батьків, свій спадок, кращого друга й навіть кохану жінку. Замість того у нього залишився лише маленький ключик, подарований татом, що повинен був відкрити йому доступ до нечуваного скарбу. Та як можна ганятися за багатством, коли серце розбите?
Проблема розбитого серця втілюється також і в образі старшої сестри Марка – Мар’яни. Заклопотана мати, сильна ззовні жінка, слабка у середині: образа на колишнього чоловіка, що зрадив її, не дає їй втамувати свою злість і розвиватися далі. Постійне втручання Андрія в життя їхньої донечки, здається, лише отруює їй життя. Та, можливо, за пеленою ненависті й роздратування вона приховує щось більше: те, чого хотіла би позбутися назавжди – невгасиму любов і надію на краще майбутнє.
Контрастом виділяються із цієї сумної компанії молодша сестра Марка і Мар’яни Марта та її подруга Тетяна. Дві дівчини-студентки, чия дорослість тільки починається, дивляться на світ з позитивом, легковажно все сприймаючи й будуючи райдужні плани на майбутнє. Хоча, песимізмом жоден із героїв у романі не відрізнявся. Не дивлячись на незгоди, кожний по-своєму намагається жити у своєму світі й навіть отримувати від цього якесь задоволення, у чому теж криється неабиякий сенс. Скоріш за все, Рута хоче таким чином довести одну з багатьох інших банальних думок, що ми чуємо впродовж життя, й ніколи не замислюємось над їх справедливістю, а саме: що за кожним нещасливим випадком обов’язково трапляються свої добрі наслідки. А значить, все, що не діється, при правильному використанні може бути використано на користь.
Шикарні описи природи, змішуючись із почуттями письменниці до головного героя, (а це очевидно, що авторка в нього закохана) та розповіддю про незвичні пригоди молодих людей у боротьбі за справедливість, народжують жвавий, інтригуючий роман, що легко читається й захоплює своїм сюжетом будь-кого.
Аліса Кузьменко