Джеймс Джойс. Улісс. – Київ: Видавництво Жупанського, 2015. – 736 с.
Довгоочікуваний вихід українського перекладу роману Джеймса Джойса «Улісс» у Видавництві Жупанського багато експертів назвали однією з головних літературних подій року, що минає.
«Улісс» відносять до найвидатніших книжок світової літератури, але при цьому зовсім небагато людей, навіть серед фахових філологів, можуть похвалитися, що прочитали її до кінця, та ще й не з примусу, та ще й дістали від цього задоволення. Адже роман, написаний у 1914–1921 роках, справді вельми непростий. У свій здоровенний том Джеймс Джойс умістив лише один день життя кількох мешканців Дубліна, але зробив його настільки насиченим внутрішніми монологами, асоціативними рядами, алюзіями-натяками на просто неймовірний обсяг творів мистецтва, історичних подій і діячів та інших подібних речей, мовними іграми, символічними планами, що в підсумку вийшов калейдоскопічний, багатошаровий твір. Який створює цілий власний самодостатній світ. Цікавим «Улісс» буде лише для того, хто схоче і зможе глибоко в цей світ зануритися. Справжня класика літературного модернізму, без якої годі зрозуміти всі складні й суперечливі пошуки письменників двадцятого й двадцять першого століть.
Накладання символів Гомерової «Одіссеї» на сучасний Джойсові Дублін. Експерименти з використанням старої мови та мішанини мов. Потік свідомості. Поєднання прозової та драматичної форми. Модифікація прозового тексту у вигляді питань-відповідей, як у катехізису чи інтерв’ю. Інтимні подробиці та філософські роздуми. Радикально різний темпоритм і настрій розділів. Це лише деякі з важливих моментів, художніх прийомів і мотивів книжки. Іще одна значуща лінія «Улісса» – сучасною мовою кажучи, постколоніальна. Маються на увазі непрості відносини Англії (метрополії, що тоді помітно слабнула) та Ірландії (колонії чи провінції, що вперто наближалася до незалежності) у різних сферах, у тому числі у сфері культурній. Позиція самого Джойса тут також була непростою і не дуже однозначною: «Уліссу» притаманна як очевидна нехіть до англійців, так і скептичне ставлення до послідовних націоналістів. Важить і те, що автор писав англійською з вкрапленням ірландських слів.
На цьому тлі багатозначно й символічно виглядає той шалено довгий час, який знадобився на появу друком українського перекладу – майже сотня років (це, мабуть, і визначило нестримно патетичний тон післямови Вадима Скуратівського), протягом якого охочі мусили переважно задовольнятися російською версією. Над нашим текстом працювали двоє перекладачів. Знаний майстер старої школи Олександр Терех не встиг довести його до кінця та помер 2013 року. Завершував переклад Олександр Мокровольський, відомий, наприклад, перекладами поезії Шеллі та Єйтса або фантастичної епопеї Толкіна.
Щодо рівня цього перекладу й самого видання нині тривають дискусії фахівців. Однозначно можна прийняти закиди стосовно не досить об’ємних коментарів (для такої книги забагато коментарів, зрештою, не буває), є питання щодо написання чи інтерпретації окремих імен. Але в цілому текст виглядає цілком пристойно, й читається не гірше від російського перекладу, до якого раніше треба було звертатись українському читачеві.
Олег Коцарев