Браун Д. Інферно : роман / переклад з англ. В. Горбатька. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2013. – 608 с.
Новий роман Дена Брауна «Інферно», як на мене, ще цікавіший за попередні, навіть за «Код да Вінчі». Яскравий приклад того, що називається популярною літературою. Не масовою, а саме популярною. Хоча окремі порушені питання наближають його до серйозного чтива, яке провокує до постановки життєво важливих питань.
Ден Браун чудово засвоїв голлівудську техніку написання романів. «Інферно» чудово піддається екранізації, навіть часом роман нагадує кіносценарій. Перед читачем захоплива подорож із «багатьма невідомими». Фабула фрагментована, складається з кількох паралельних площин: події з Робертом Ленгдоном та лікаркою Сієнною Брукс, події на яхті «Мендаціум», події з точки зору Ваєнти, події з агентом Брюдером, спогади про минуле та марення професора Ленгдона… «Інферно» навіть часом скидається на роман Умберто Еко. Мабуть, до цього підштовхує сам італійський матеріал, пов’язаний із флорентійськими місцями Данте та венеційськими загадками й загальна герменевтика мистецтва, наявна в романі. Крім того, головний герой – професор симвології Роберт Ленгдон – від перших сторінок перебуває у стані забуття, він після нападу (який виявиться ілюзією) хворіє на ретроградну амнезію (на подібну «хворобу пам’яті» натрапляємо і в романі «Чарівне полум’я цариці Лоани» У. Еко).
«Інферно» – це роман-квест. Герої мають розплутати загадку божевільного професора Бертрана Цобріста. На цьому тлі виникають численні інші загадки. Ден Браун так майстерно заплутує сюжет, що створює ілюзію, ніби читач ось-ось підійде до розв’язки. Проте раптово виникають нові обставини, відкриваються нові нюанси. І все знову переплутується. «Інферно» – це роман-ілюзія про те, як можна створити ілюзію перед читачем і взагалі, як твориться ілюзія з людського життя. Цю техніку Браун, певно, запозичив із медіа. Бо роман експлуатує популярний для пост-постмодернізму мотив неможливості пізнання істини й життя як різних ілюзорних версій.
Основний символ роману – «Божественна комедія» Данте. Саме цей твір надихає генія генної інженерії до створення нового глобального мистецького дива – вірусу, який має зберегти планету. Генетик Бертран Цобріст – фанатичний засновник трансгуманізму, нового філософського вчення про спасіння планети від вірусного поширення людей. Роман підштовхує читача до думки, що сама природа винайшла Цобріста, аби вберегти себе, як колись у епоху Середньовіччя вона винайшла чуму. Ця хвороба знищила багатьох, але в такий спосіб планета очистилася від перенасичення. І з’явився природний ресурс, щоб людина могла зробити якісний стрибок у своєму економічному та духовному розвитку. Результатом став Ренесанс, принаймні зміна цих двох епох в історії людства в романі Д. Брауна має біологічне пояснення. Звільнені ресурси дали людині можливість піднятися на новий щабель і створити щось прекрасне. Бертран Цобріст – новий інженер світу, який удається до змін людського геному, розвиваючи євгеніку. Він уважає, що має право заради збереження планети пожертвувати половиною людства. Наші герої – Роберт Ленгдон та лікарка Брукс – прагнуть зупинити цього медичного Моріарті. Так само, як і Всесвітня організація охорони здоров’я.
Що цікаво: незважаючи на те, що Бертран Цобріст – «поганий хлопець», проте з часом усі «позитивні герої» сходяться в думці, що злий геній, по суті, має рацію. Людство почало збільшуватися експоненціально, ресурси на планеті обмежені, і тому може настати апокаліпсис.
«Божественна комедія» Данте для Бертрана Цобріста – енциклопедія для очищення людства від семи смертних гріхів – латинська абревіація за першими літерами утворює SALIGIA. Цобріст створює таке собі Пекло на землі, завдяки якому має відсіятися половина населення. Людина – як вірус, що розмножується, підживлений гординею, пожадливістю, хтивістю, заздрістю, зажерливістю… Людина перестала відповідати за наслідки власного життя. Людину потрібно зупинити. Іншим вірусом.
«Інферно» – це роман-катастрофа. Не розкриваючи фіналу, скажу, що тут не відбувається тотального happy end. Роман, безперечно, варто прочитати, бо в ньому подані прекрасні розповіді про ренесансне мистецтво. Твір цікавий і цими фрагментами, які переносять у часи Данте, Ботічеллі, венеційських дожів… А головне – роман містить і справді кілька важливих евристичних відкриттів про людську природу і розум планети.
Дмитро Дроздовський