Дмитро Дим. Казка про Зимову Дівчину. – К: Гамазин. 2015. – 104 с.
Міфи бувають не тільки народними, але й авторськими. Це не дивно, адже потреба впорядкувати у вигляді зв’язної оповіді уявлення про оточуючий світ і місце людини в ньому, про походження світу й особливості елементів світобудови та їхньої взаємодії, про богів і героїв у разі необхідності можуть не тільки народи й етноси, але окремі письменники. Здебільшого така потреба виникає в процесі написання творів іншого жанрового спрямування, хоча іноді авторські міфи складаються самостійно.
Наприклад Джон Рональд Руел Толкін почав створювати міфологічні історії, що лягли в основу «Сильмариліона» (його посмертної книги) ще у 1914 році. Початкова мета письменника полягала у творенні літературних міфів, що пояснювали б походження англійської історії та культури. Казка «Гобіт…» і фентезійна епопея «Володар перснів», що принесли Толкіну невмирущу всесвітню славу, народилися значно пізніше…
Втім, здебільшого авторський міф навпаки не є самостійним, бо міцно вмуровується у твори інших жанрів. Дуже складними постають перед читачами світи Країни Див або Задзеркалля Льюїса Керрола, а також світ Долини мумі-тролів Туве Янссон – але підрахуйте бодай приблизно, який огром персонажів включено у ці світи! А отже, наскільки багатогранними є відповідні міфи, що проглядаються за ними…
До речі, ще один жанр літератури, в якому авторський міф може стати в нагоді – це філософічний роман. Давно встановлено, що при написанні «Майстра і Маргарити» Михайло Булгаков спирався на один з апокрифів – Євангеліє від Никодима. Проте світ роману розроблений настільки ретельно, що критики зовсім недарма ліплять на нього ярлики «Євангелія від Булгакова», «Євангелія від Воланда», «Євангелія від сатани» та ін.
Книга молодого українського письменника Дмитра Дима «Казка про Зимову Дівчину» у жодному разі не є збіркою казок – це саме авторські міфи. Причому виведені у них світи є цілковито самостійними, а не вмонтованими в якісь інші казкові, фентезійні чи філософічні твори. І ще дуже цікаво, що світи усіх цих міфів кардинально різняться між собою.
У «Казці про Зимову Дівчину» відтворено світ стихій і надприродних сил. Зимова Дівчина (архетипічна Снігуронька), дочка Північного Вітру, виростає й закохується у Південний Вітер. Результат типовий: загибель головної героїні під час втечі разом із коханим на південь, під палюче сонце… Але наскільки глибоко й ретельно розроблений Світ Холоду, де її на довгі роки ховають від коханого батьки, намагаючись урятувати від лихої долі!..
У «Вогні» головними дієвими персонажами є… мамути! (Автор вживає саме цей варіант слова замість більш традиційних «мамонтів».) Відповідно, світоустрій поданий з точки зору цих вимерлих тварин, починаючи від мамутички Оль, її синочка Хо та її мамута-чоловіка й закінчуючи Старою-Старою-Матір’ю – древньою берегинею стада. Люди у цьому світі також є… у вигляді «голих малп» (мавп). Ну, а де люди, там і вогонь, показаний у дусі кіплінгової «червоної квітки»…
Нарешті, «Слово про Йара» – це типово «людський» героїчний міф, апофеозом якого стає перемога головного героя над Чорною Вовчицею. А «Добро» – це вже навіть не авторський міф, а, швидше, філософічний глосарій до всієї книги на тему «Що таке добро і зло».
Є певні недостатньо опрацьовані моменти й у самих міфах. Наприклад, головна героїня «Казки про Зимову Дівчину» має чарівний Ліхтарик, що висвітлює всі речі такими, як вони є насправді. То чому ж головна героїня, маючи такий потужний артефакт, мучилася довгі роки над питанням, кохає її Південний Вітер чи ні?! На сюжет мусить працювати кожна деталь – тільки так, не інакше!..
Але деякі недоліки цієї книги перекриває один величезний і безсумнівний плюс: чудова мелодійна мова. Присутність чіткої ритміки навіть у прозовому міфі є обов’язковим. Цей ритм є одним з потужних факторів впливу на читача, він повинен захоплювати й підхоплювати на свої хвилі, заколисувати й нести вперед, вперед, вперед через усі сюжетні перипетії. Схоже, Дмитро Дим вже повною мірою оволодів цим мистецтвом. Тому лишається побажати авторові нових успіхів та натхнення.
Тимур Литовченко