Олег Чаклун. Іскра. – К. : Фонтан казок, 2015. – 88 с.
У темному-темному місті, на темній-темній вулиці жив темний-темний чоловік із дуже таємничим іменем і темною-темною біографією. Себе він називав Чаклуном, а іноді додавав ще й і Олега, але справжнього його імені не знав ніхто. Де він народився – один Творець знає, ніхто того не бачив і не чув. Сам він казав, що то було десь на заході, але чи правда це, чи ні – перевірити було неможливо.
І ось одного разу цей загадковий чоловік почав писати книжки. І так у нього вправно це виходило, що всіх почало цікавити – а хто ж він такий, той Чаклун? Чому ж він так приховується? Та письменник надалі відмовлявся виказувати своє обличчя, і лише глибше заховався десь у темному-темному місті разом із Чаклунихою та чаклуненятами.
Але ця розповідь не про нього, а про книжку, написану ним нещодавно. Вона називається «Іскра». Це історія про незвичайного підлітка, який шукає пригод на власну голову, а заразом і сенс свого життя. Хлопчик з дитинства знав: він не схожий на інших. Він – інакший. Щось йому підказувало, що колись настане його час відкритись. Але як саме і де саме – цього він збагнути ніяк не міг. Та коли він досяг 12-річчя, то вирішив вирушити в дорогу шукати свого щастя. А знайшов його – чарівника. Свого майбутнього вчителя.
Неможливо чітко сказати, на кого саме розрахована ця книга. Діти? Підлітки? Дорослі? Вона підійде всім. Точніше, лише тим, у кого залишилось хоч трошки іскри – того самого істинного знання, яке криється у кожному. На жаль, із плином часу ми повільно гасимо цю іскру у собі, забуваючи те, ким ми є насправді. Дорослі завжди кудись біжать, на щось натрапляють, вирішують якісь проблеми у довкіллі, намагаючись його покращити… Забуваючи про головне: починати треба з себе. Головний герой циклу маленьких оповідань вирішує багацько проблем, але за всією цією біганиною, за усім внутрішнім «зростанням» він втрачає себе, а власне здатність бути самим собою – просто Людиною. Тоді і виявилось, що усі знання світу, усі його вміння та будь-яке чаклунство не допоможуть, коли на душі кепсько.
Цю думку підтверджують і інші створіння, яких хлопчик зустрічає на своєму шляху. Жебрак, який за власними страхами та недовірою не може відрізнити щире бажання допомогти від небезпеки, різні Людинотварини, чиї «ореальнені» мрії виявилися зовсім не тим, що вони собі уявляли, і на противагу усім ним – селище гномів, які настільки задоволені своїм життям, що їм зовсім не потрібно аж нічого магічного.
То що ж робити, коли втрачаєш себе? Що можна вдіяти, коли всередині порожньо? Письменник пропонує такий варіант: а спробуйте змінити все. Отак просто, змінити все навколо. Чи зможете? Із таким підходом навряд чи. А тепер згадайте про основне правило: «Змінивши себе, я змінюю все. Увесь мій світ». Тепер це вже здається не таким складним, авжеж?:)
Наостанок хочеться навести один шматочок з оповідання під назвою «Легенда».
«Колись давно була собі Зірка, яка хотіла стати Людиною. Вона світила в космосі і дарувала тепло багатьом планетам навколо. Ця Зірка була особливою – вона володіла Розумом, який був здатен народжувати Мрії! І одного разу найяскравіша мрія Зірки відбулася – вона вибухнула, і її частинки розлетілися по всьому всесвіту. Кілька їх потрапили і на Землю. Там їх всосали немовлята – разом із молоком матері, повітрям і водою Землі .Так з’явилися люди із Зіркою всередині – або Зірка, що стала Людиною! І вони принесли чари в цей світ. Можливо, це про нас із тобою…»
Можливо…
Аліса Кузьменко