Деніел Кіз. Квіти для Елджернона. – Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2015. – 304 с.
Коли розум починає гру з любов’ю, то на сцену життя виходить трагедія або фарс. В романі Деніела Кіза сталося саме так: фатальна гра з непередбачуваним фіналом. «Існує підсвідомість і свідомість. І одна не каже другій, що вона робить. Вони навіть не розмовляють одна з одною», – такий висновок робить Чарлі Гордон на перших сторінках твору. Як покаже сюжет «Квітів», не спілкуються не тільки свідомість з підсвідомістю, але й люди. Навіть якщо вони промовляють фрази, це ще не значить, що вони почують і дійсно зрозуміють один одного.
У такій сумній закономірності швидко впевниться головний герой роману, той самий Чарлі. Станеться це, коли йому зроблять чудодійну операцію. Ця сенсаційна маніпуляція з мозком Чарлі цілковито змінить його життя. З розумово відсталого чоловіка він перетворився ледве не на генія науки. Дбайливі та амбіційні доктори Штраус і Невмур слідкують за тим, як швидко розвивається Чарлі, як змінюється його особистість, як зростає могутній інтелект.
Це гарно показано у книзі. Спочатку головний герой пише з помилками, але чим більше ми читаємо «звіти» Чарлі Гордона, тим більш помітна тотальна зміна у його внутрішньому світі. Але змін зазнала не тільки людина. «Маленький білий клубочок», піддослідна миша Елджернон – це альтер-его Чарлі у тваринному світі. Розвивається Чарлі, прогресує і біла миша. Чи надовго це? Застереження звучить у словах вчительки Чарлі: «Що розумніше ти ставатимеш, то більше проблем матимеш, Чарлі. Твій інтелектуальний розвиток випереджає твій емоційний розвиток».
Разом із розумом в Чарлі зростає жорсткий індивідуалізм. Герой швидко став дорослим, раціональним, але це не принесло йому щастя. Чи то біблійне «пізнання – це зло» пробралося навіть у науково-фантастичний роман, чи то автор дійсно захопився ідеєю, що без любові неможливе існування цього світу. Але так чи інакше, Чарлі починає швидко регресувати. Так, його розум стає все більш гострим, але почуття зазнають карколомних перетворень з позначкою «мінус». Разом з людиною змінюється і біла миша, Елджернон: «його поведінка стала непередбачуваною. Іноді після, а то й протягом бігу, його охоплює лють, він кидається на стінки лабіринту або зіщулюється й узагалі відмовляється працювати».
Аналогічно веде себе й Чарлі. Попри те, що він сам почав займатися наукою, для лікарів Штрауса і Неймура Чарлі досі залишається об’єктом для досліджень, а не особистістю. І це безумовно дратує головного героя, викликає почуття, що він взагалі нікому не потрібен. «Всім байдужісінько до Чарлі Гордона, незалежно від того, чи дебіл він, чи геній. Тож яка мені різниця, ким є я?», – нарікає він. Це одвічна дилема: отримавши великий розум, Чарлі став дикуватим одинаком, який швидко зрозумів абсурдність людського існування.
Балансуючи між науковими дослідженнями, спілкуванням з науковим товариством і складним особистим життям, Чарлі за малий фрагмент часу фактично проживає декілька напружених життів. Він вичерпує ресурси своєї душі. На цьому тлі доволі символічним виглядяє поховання Елджернона. Смерть білої миші – це смерть душі Чарлі, яка втратила ледве не біблійну наївність після експерименту. Тож виявляється, що доброзичливість і позитивне ставлення до світу погано поєднується з розвинутим інтелектом? Спірне питання, яке доведеться вирішити читачу, який візьме в руки цю книжку.
Катерина Холод