Василь Басараба. Страшний суд. – Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2014. – 368 с.
Що саме є той страшний суд? Чи є той суд на землі, чи на небі? І хто має право судити людину, коли совість мовчить? Усі ці питання неодмінно виникнуть у вас під час читання нової книги Василя Басараби. В історію справжнього, щирого кохання вплітаються уроки минулого, яке раз по раз намагається порушити гармонію теперішнього, знівечити почуття, приглушити щастя.
Стрімкі, палкі і водночас ніжні стосунки Богдана та Олі раптово опиняються під загрозою, коли Богдан дізнається, ким є дід Ольги. Він – страшний кат Вовк, злочинець та садист, саме він вбив його діда та бабу на очах маленької у той час матері Богдана.Чи зможе їхнє кохання витримати таке випробовування? Чи зможуть їхні душі забути лихі події пройдених кимось іншим шляхів?
Але не все так однозначно. Перенісшись більш ніж на півсторіччя назад, у жорстокі часи голоду, ми разом з героями переживаємо лютість радянських партійців, що відбирають запаси харчів у населення, аморальність простого люду, який здатен на все заради їжі, тисячі смертей, злидні, жахи та насильство… Непомітною плямою постає тут маленький Павло – ще зовсім не Вовк-людожер, а лише наляканий хлопчик, що, як і кожна дитина, має і свої страхи, і мрії, і потаємні бажання. У рисах класичного реалізму автор показує психологічну зміну звичайної людини у незвичайних обставинах: із простого, трохи наївного хлопчика Павлик перетворився на жорстокого сталінофіла, чиї мотиви та цілі є важливішими за будь-які людські цінності.
Ще однією сюжетною лінією є розповідь про дитинство дяді Льоні, брата Богданової матері, та його братів – Гриця та Романа. Ці події відбуваються трохи пізніше, у кінці 40-х років. Зовсім протилежними Ольжиному діду зображено постаті трьох братів: молоді, відчайдушні хлопці, вони прагнуть захищати рідну землю, агітують не зрікатися своєї мови і культури, власним життям кидають виклик долі, ворогам та всім тим, хто скорився владі загарбників. Леонід був ще підлітком, коли старші брати приєднались до партизанських рухів, та вже тоді розумів, яку велику справу роблять ці хлопці. Ризикуючи своїм життям, майбутнім, а інколи навіть своїми рідними, вони сміливо йшли впереді з кулеметами в руках та гаслами Шевченка на вустах, проти великої машини смерті, котра зветься Сталін. І ніщо у цьому світі нездатне було їх спинити, адже в їхніх серцях незгасно горіло полум’я надії у світле майбутнє нашої Батьківщини. Видно, як з любов’ю та приязню автор виписує постать Романа, саме у ньому зосереджується образ усіх тих, хто виборював незалежність нашій країні.
Цікавим образом у романі є також дерево: осокір, що вмирає під натиском омели. Могутнє ззовні, але мертве всередині, воно уособлює людину, що дозволила обставинам змінити себе, прогнутися під них і стати на шлях зла. Саме таким є дід Павло, та за свої злочини він обов’язково отримає кару, хоча і не на землі, а на небі.
«Страшний суд» – це, без сумніву, історичний, політичний, навіть філософський роман сучасності, основна думка якого полягає в останніх словах твору: «Найбільший із гріхів – це гріх самозречення. Коли відцураєшся роду свого, коли мову рідну виплюнеш із рота, як щось гірке і непотрібне… А гляньмо довкола, скільки у нас самозреченців! Не чужинців, а своїх, доморощених. Усі чекають того дня і того страшного суду, але ж один день – це тисяча років, а тисяча років – це один день…»
Поважати мову і Батьківщину, захищати правду і цінувати щирі почуття, любити ближнього свого і жити по совісті – ось чого вчить нас «Страшний суд». Ці прості настанови стають особливо актуальними у наш – також непростий – час. Тож хоч би заради цього варто один раз прочитати цю книгу від початку до кінця.
Аліса Кузьменко