Яків Гордієнко. Errare Humanum Est: 50 нарисів з українського примарознавства. – К. : Дуліби, 2014. – 210 с.
Ці нариси хтось сприйме як провокацію, а хтось навпаки – як щось актуальне і витверезне, на кшталт ковтка холодної джерельної води. Серед безлічі науково-популярних книжок важко знайти щось цікаве, здатне доповнити чи навіть змінити уявлення про історію України. Автори, які підтримують тиражі дешевими сенсаціями, використовують вже застиглі шаблони, що базуються на розповсюджених міфах. Така ситуація не викликає здивування ані в читачів, ані в науковців.
Ми звикли до культурних міфів, плекаємо їх, насолоджуємося ними, сприймаємо такі міфи як щось беззаперечне. Через це часто болюче реагуємо на хоч якусь спробу переосмислити минуле і відповідно – сьогодення. Історія України для багатьох становить собою ахіллесову п’яту. На неї можна дивитися, але, боронь Боже, якось чіпати.
Однак автор «Errare Humanum Est» Яків Гордієнко тільки й робить, що чіпає розповсюджені міфи, які викарбувалися на сторінках шкільних підручників. Саме тому ця книжка призначена для тих, кому дуже кортить зняти з історичних фактів «хрестоматійний глянець», подивитися на звичні речі неупередженим оком, оком дослідника, а не аматора. Насамперед бути людиною, що прагне доказів та обгрунтованого підходу до історичних подій та ігнорує примарливі плітки та штампи.
Епіграф до збірки – слова пруського військового Карлафон Клаузевіца: «Нація вмирає, якщо починає живитися спогадами; тільки сьогоденням може бути доведене її право на існування». Автори «50 нарисів» вважають, що міфи з минулого з одного боку зміцнюють патріотичні позиції українців, а з іншого боку виступають у ролі гальма, що заважає подальшому розвитку національної свідомості. Тому до фрази фон Клаузевіца додається більш відверте і досить критичне речення: «Справжній патріотизм полягає не в тому, щоб тішитися красивими казками про тіні забутих предків, а в тому, щоб дошукуватися правди, якою б вона не була».
Дошукування правди розтягнулося на більш ніж 200 сторінок. Збірка має такі розділи: «Люди», «Землі», «Часи», «Речі», «Події», а також «Дива». У книжці є історичне препарування Анни Руської, доньки Ярослава Мудрого. Легкий доторк скептичного авторського пера приходиться й на Роксолану, Марусю Чурай, Марка Вовчка і, звісно, Берегиню, турботливий образ якої прийшовся до душі українцям.
Літописець Нестор разом з «Першим президентом України» теж потрапили під збільшувальне скло Якова Гордієнка. Навіть сильна суспільна підтримка не допомогла трипільцям втриматися, вони зійшлі з постаменту творців давньоукраїнської цивілізації, насправді на нього і не заходячи. Похитнулася позиція «Старосільського хлопчика». Конституція Пилипа Орлика разом з листом запорожців до турецького султана постали перед читачами в новому, несподіваному ракурсі.
Окреме питання – численні чутки про Донецько-Криворізьку республіку, які зараз стали зручною основою політичних спекуляцій. Автор прискіпливо розглядає факти про республіку і робить висновок, що «історична роль ДКР» почала роздмухуватися у певних колах як своєрідна індульгенція для східноукраїнського сепаратизму». Наслідки цього роздмухування ми спостерігаємо майже рік, у режимі реального часу.
Очевидно, що автор «Errare Humanum Est» так і залишився впевненим, що історія – дійсно одна з найбеззахисніших наук. Її атакують різні ідеології, псевдонауковці, які спекулюють на історичних фактах. Та кожній людині варто пройти шлях пізнання самотужки, зробити власний усвідомлений вибір. У цьому допоможе наукова цікавість і жвавий ентузіазм.
Катерина Холод