Микола Куліш. Вибрані твори. – К. : Смолоскип, 2014. – 968 с.
Микола Куліш, на щастя, належить до тих представників нашої літератури минулого століття, з текстів яких уже й доволі давно зняли цензурні заборони й що їхні твори в сьогоднішній Україні досить активно друкуються. Та тим не менш, читацький попит на Куліша не спадає, він – важлива постать у всіх навчальних програмах, хоч у шкільних, хоч в університетських, а осмислення його спадщини театральною спільнотою ще дуже й дуже актуальне. Тому чергові «Вибрані твори» будуть безсумнівно актуальними.
Нинішню книжку впорядкувала дослідниця Мар’яна Шаповал. Вона ж написала передмову до видання, узагальнила біографічні дані, підготувала фотоматеріали, статті про Куліша, зразки його листування, примітки тощо.
До «смолоскипівського» фоліанту ввійшли переважно основні класичні п’єси Куліша. Це – «Народний Малахій», «Патетична соната», «Маклена Ґраса», «Мина Мазайло», «97», а також, здається, менш активно друковані й обговорювані сьогодні «Хулій Хурина», «Зонá», «Отак загинув Гуска», «Закут», «Вічний бунт». Упорядник і видавець спробували максимально наблизитися до оригінальних (а не редагованих, зокрема, й у вісімдесятих) версій творів, для цього спиралися не так на попередні видання вже «післяреабілітаційних» часів, як на архівні матеріали й першодруки, звичайно, там, де це було можливо. При цьому, скажімо, п’єса «Маклена Ґраса» збереглася тільки в російському перекладі. І до «Вибраних творів» узяли «зворотний переклад» Івана Сенченка, а не більш поширений Леся Танюка, що викликало дискусію у колах фахівців, на тему, який із цих перекладів (чи, сказати б, «реконструкцій») ближчий до втраченого оригіналу.
П’єси Миколи Куліша, якщо дивитися на них буквально, стосувалися тем і проблем, важливих для двадцятих-тридцятих років минулого століття (до речі, ту саму згадувану вже «Маклену Ґрасу» деколи вважають іносказанням трагічних подій Голодомору в Україні). Однак кращі з них і сьогодні актуальні завдяки своєму універсалізму, філософській багатозначності, яскравій художній мові. У багатьох елементах Микола Куліш став передвісником або раннім представником європейського театру абсурду, екзистенціалістських тенденцій. Його твори наповнені свіжим експериментальним настроєм, цікавими модерністичними зсувами на тлі романтичної патетики впереміж із іронією та філософською задумою. А героїв і сьогодні можна трактувати цікаво, по-різному, з оглядом на різні епохи й реалії. Взяти, до прикладу, прихильників та противників українізації в Харкові з «Мини Мазайло» або «народного наркома» Малахія («Народний Малахій») – очманілу в революційних і військових подіях людину, котра проголошує «негайну реформу людини» й береться самотужки її втілити, маючи з «реформаторського арсеналу» лише химерні промови і дудку.
Так, нинішні часи дають чимало додаткових приводів іще раз перечитати Миколи Куліша (або просто прочитати, якщо ви його ще не читали). Але будьте певні: вони не стануть менш доречними й у спокійніші дні. Така вже особливість літературної класики.
Принагідно хочеться сподіватись, що перевидання Куліша сприятиме новим театральним експериментам на ґрунті його текстів. Адже коли маєш у національній спадщині такий цікавий матеріал – дивно не працювати з ним якнайактивніше.
Олег Коцарев