Юлия Орлова. 111 дней Майдана: записи киевлянки. Timeline-роман. – К.: Дуліби, 2014. – 144 с.
Події на Майдані відбулися менше року тому, але невблаганна історія наче той Кам’яний гість продовжує свій наступ, руйнуючи на своєму шляху людські життя й міста, тривожить суспільну свідомість. І українці, які стали не лише свідками, але й учасниками цих подій, як та дружина біблійного персонажу Лота, інколи бояться озиратися у минуле, аби не скам’яніти від стресу.
У книжці Юлії Орлової «111 дней Майдана» відсутнє щось спільне з ностальгійними озираннями людини, яка тривалий час була на Майдані. Це великий щоденник, який Юлія вела у Фейсбуці, фрагментарний роман, створений з клаптиків-постів. У пристрасних постах авторки вимальовується цілісна картина того бурхливого часу.
Окрім хронологічно послідовних подій, роман насичений цілком закономірною суб’єктивністю. Юлія живе Майданом, допомагає Майданові, думає про Майдан, самокритично вважаючи себе маленькою часткою натовпу: «Я всего лишь крохотная капелька, которой и не заметно в этом теплом океане».
Взагалі цей time-line роман – знахідка для читача-енергетичного вампіру, який полюбляє живитися людськими почуттями. Незважаючи на частки виваженого аналізу ситуації, Юлія Орлова щедро виливає на сторінки твору майже увесь спектр людських емоцій. Спочатку це захват, радість, передчуття чогось важливого і приємного, потім ці почуття чергуються з сумом, розпачем, злістю, розчаруванням, новим захватом і знову розчаруванням. У цьому калейдоскопі емоцій бачиться якась циклічність, загартування особистості, але разом з тим руйнуванням деяких рис характеру.
Складається враження, що Майдан став для авторки обрядом ініціації, різким та потужним стрибком у доросле життя. Тому шляху до минулого немає, воно нібито замуроване революційними діями, почуттями і роздумами. «Воспитали на свою голову смесь синего чулка и тургеневской барышни», – жартує батько Юлії Орлової на сторінках роману. І ця «смесь» згодом потрапила зі свого науково-дослідницького світу до виру політичних подій. Відкрився інший бік життя, без гарних оздоб та рожевого туману, таке, яке воно інколи буває. Але навіть у цих екстремальних умовах авторка залишалася дуже чутливою, щедро витрачаючи свої душевні та фізичні сили. Вона жаліє людей, які готові діяти у цьому вирі подій, а не ховатися у домівках, сподіваючись, що гроза пройде мимо.
Очевидно, що в «111 днях Майдана» Юлія плекає образ Берегині-матері, що захищає своїх синів. Інколи це здається звичним, у найбільш скрутні моменти героїчним, а місцями лякає читача ( або скоріш читачку), яка не готова до такої самопожертви: «Когда я все же перестала истерить и плакать, мне подумалось, что в природе женщины заложено умение любить и прощать. Мы порой прощаем то, что нельзя прощать, просто потому что так устроены». Але і таке щире та суперечливе твердження поєднується з задоволенням від розпаду старого світогляду: «И еще – стереотипы, идеалы, образы. Они крошатся, как песочное печенье, чем я рада».
Юлія Орлова порівнює корупційну систему, яку намагався подолати Майдан, з лернейською гідрою: протестувальники відрубають одну голову, потім у зловісного плазуна виникають три нові. Це бій, який триватиме довго, – Юлія впевнена в цьому. Також вона впевнена, що добро має перемогти. Так її вчили, цією надією вона живе протягом усієї книги. Та знов у романі виринає щось літературно-міфологічне, а саме порівняння українських подій з «Володарем перснів» Толкіна: «Итак, это война хоббитов против орков», «Ибо мы, украинцы, мирный народ, как хоббиты: мы можем терпеть долго, а потом взорваться так, что мало не покажется».
Важливо, що в «111 дней Майдана» авторка неодноразово згадує про те, що Київ та й вся Україна – це простір, де давно співіснують різноманітні культури і мови. Юлія Орлова – білінгв, що для нашої країни є звичним явищем, а не мовною екзотикою. Timeline-роман, як вже зрозуміло читачу, написаний російською, авторка вважає себе українкою.
«И это Украина, ребята. Это наш мультикультурный исторический сюр. Украина – она ведь разная, единая, но очень разная» – ще один висновок від авторки, яка у вирі цих подій за науковою звичкою проводить щось схоже на дослідження. В мітінзі вона бачить прояв карнавальної культури, і можна сказати, по камінцях збирає мозаїку мультикультуральності.
Завершується ця напружена внутрішня праця з маленьким науковим ухилом 12 березня 2014 року. Це дата останнього запису, який зробила авторка у своєму щоденнику. Але у свідомості Юлії Орлової ця робота триває ще й досі. Недарма в цій книжці рефреном звучить фраза «Свобода дорого дается». Мабуть, ця ціна велика для усіх нас.
Катерина Холод