Анна Хома. Лемберг. Під знаменами сонця : роман. – Х. : Клуб сімейного дозвілля, 2014. – 302 с.
«Лемберг. Під знаменами сонця» – ще один твір, який має увіковічнити славетне місто Львів. Події роману відбуваються в давнину, але не настільки сиву, щоб здаватися нам дуже далекою – ХIX сторіччя. Розрахований «Лемберг», як вважає автор передмови до роману, на мрійників, що хочуть насолодитися цікавим львівським минулим, духом старовинних вулиць.
Головні герої цього історико-авантюрного твору – заможний шляхтич Януш Губицький і вельмиповажний Мар’ян Добрянський. Другий герой впевнений, що в цьому світі лише ідіоти називаються справжніми іменами, тому лякається, коли випадково озвучує своє ім’я. З перших сторінок зрозуміло, що простолюдин Мар’ян вважає свого шляхетного друга звичайним бовдуром, жартує над ним та подумки відпускає саркастичні ремарки. Відразу виникає питання, чому доля звела разом таких несхожих між собою людей: зніженого, наївного Януша і бувалого пройдисвіта Мар’яна? Відповідь на це питання, здавалося, лежить на поверхні, хоча б у непереможному тяжінні темряви та світла і навпаки.
Але Анна Хома, авторка цього роману, приклала чимало зусиль, аби читач заблукав не тільки на львівських вулицях, але й у павутинні відносин двох персонажів. Януш і Мар’ян – це ніби «Принц і жебрак», або Дон Кіхот і Санчо Панса. Вони разом йдуть у майбутнє, але підступні інтриги разом з таємними мотивами уособлюють первісну основу їхньої дружби, яка спочатку видалася читачеві ідилічною.
Добрянський – це водночас і талановитий вчитель, що дає оточуючим «антиуроки», і класичний шахрай, що подорожує різними містами. Все одно, в душі він відданий саме Львову, колисці його пройдисвітської душі: «Я вперше подумав про своє місто як про живу істоту, що має власну душу, дихає, росте і розмножується новими будівлями й дорогами, захоплюючи довколишні території у свій полон.
Воно часто нас виручало, це місто. Ми знали всі його входи і виходи, усі проїзди і наскрізні проходи, ми ділили з ним свої потаємні бажання і ховалися у його підпіллі, воно відкривало нам свої двері і заплутувало наші сліди, ми живемо, тому що живе воно, і, мабуть, помремо, коли воно почне нас забувати…».
Та навіть роблячи капості мешканцям Львову й інших міст, Мар’ян Добрянський інколи мріє втілитися у якогось довірливого міщанина. Цей простий чоловік неквапливо і спокійно ходить у кав’ярню. Його душу не бентежить ані бажання помсти, ані зла гордість чи кровожерливість. Врешті-решт, якщо хтось схожий на Мар’яна вкраде у порядного львів’янина гаманець, це буде прикрість, але не настільки велика, щоб змінити правильну натуру міщанина. Театр сильних почуттів не завжди доступний звичайній людині. Для цього існують особистості, у яких з дитинства щось пішло «не так». Саме такою особистістю є Мар’ян Добрянський.
Щодо інших персонажів у книжці, то вони невиразні. Сильна сторона «Лембергу» – це жива розмовна мова, що оселилася на його сторінках, а також доволі цікава інтрига. Сам Львів (а його так кортить виставити головним героєм книги) таки відступає на тлі довгих з’ясовувань відносин між головними персонажами.
Мабуть, після прочитання роману можна скласти список банальних, але таких актуальних заповідей Мар’яна. Перша: «Порядні мешканці мого міста, ніколи не відчиняйте двері серед ночі. Надто мала надія, що біля порогу стоятиме Христос. Надто велика небезпека, що там стоятиме вбивця». Друга: «Коли ви спите, з вами можуть зробити будь-яку капость. Тому необхідно або зовсім не спати, або прокидатися так швидко, щоб іншим разом тебе, сплячого, обходили десятою дорогою». Фінальна третя заповідь має у собі щось артистичне: «Коли брешеш, то роби це так, щоб навіть твоя совість повірила. Тобто дивися щиро в очі і демонструй свою найпалкішу прихильність тому, кого збираєшся ошукати».
Катерина Холод