Олег Симоненко. Хочу, хочу подарунків! – К. : Час майстрів, 2014. – 32 с.
Чи любите ви подарунки? Звісно, що так. Кожній людині приємно отримувати подарунки. Бо отримуєш не просто якусь річ, а й позитивні емоції. Дарувати подарунки – теж приємно. Особливо, коли подарунок зроблений своїми руками для найрідніших людей на світі. Про це – в історії Олега Симоненка «Хочу, хочу подарунків!», що вийшла у серії «Книжка-Картинка» видавництва «Час майстрів», і є дебютом автора.
Ця історія – про нематеріальні блага, про те, що не купиш ні за які гроші.
За сюжетом, жила собі дівчинка Соломія. Напередодні Дня Святого Миколая у Соломіїної мами був день народження. Дівчинка дуже любила свята, бо у ці дні отримувала багато уваги від батьків та подарунки.
Соломія приготувала мамі зроблений своїми руками подарунок – картонну рамку, оздоблену ґудзиками. А в День Святого Миколая подарувала батькам дарунки, які не купиш в жодному магазині.
У цій книжці – про почуття, що переживає дитина до своїх батьків. З одного боку, це можуть бути любов, а з іншого – ревнощі, образа. Коли Соломіїну маму гості вітали з Днем народження, і, при цьому, дарували подарунки, (а їх було дуже багато), Соломія й собі захотіла бодай одного. А коли не отримала, завередувала. Згодом вона справилася зі своїми почуттями. У цьому їй допоміг солодкий сон та Святий Миколай.
Раніше, коли було значно менше дитячих магазинів, і взагалі магазинів, діти з батьками робили іграшки своїми руками: з глини, ниток, соломи, дерева, паперу. Сьогодні дитина заходить у будь-який дитячий магазин, «тицяє» пальцем на іграшку, і каже: «Хочу!». Стало більше спокуси купити іграшку, ніж її зробити самій. Так простіше. При цьому діти менше творять разом із батьками.
Пам’ятаю, колись обов’язковою прикрасою на новий рік була довга гірлянда з різнокольорового паперу. Нею прикрашали ялинку, простір у кімнаті. Думаю, зараз теж такі роблять, однак менше. Бо є готові гірлянди. Навіщо витрачати час на те, що можна купити?
Ця історія про подарунки, безумовно, є дуже цікавою і повчальною. Влучним є пояснення дитині, що означає свято на носі. Однак вже в анотації стикаєшся з філософсько-релігійними роздумами автора про виховання. ІІ це там, де має бути декілька фраз, про що ця книжка. Зокрема, автор розмірковує про переважання людського «хочу» над «божественним» треба. Такі складні категорії кожен розуміє по-своєму, а дитина не розуміє взагалі.
У кінці історії йдеться про світле майбутнє міста, в якому мешкала Соломія. І це світле майбутнє забезпечила Соломія, зробивши батькам подарунки своїми руками. Натомість інші діти та їхні батьки купували подарунки в магазинах. Але немає нічого поганого, коли подарунок зроблений не власноруч. Адже подарунок може бути недорогим, наприклад, олівці чи книжка. Головне, щоб його дарували з любов’ю.
На кожній сторінці є ілюстрації. Однак місцями вони не точні. Наприклад, автор пише про зніченість гостей, а художник намалював на їхніх обличчях чи то здивування, чи то страх, чи то смуток.
Попри ці нюанси, я б рекомендувала цю казку для сімейного прочитання та читачам дошкільного віку.
Ольга Цурка