Галина Пагутяк. Сентиментальні мандрівки Галичиною. – Л.: Піраміда, 2014. – 192 с.
Ця збірка географічних замальовок ідеальна для того, хто хоче «вхопити за хвіст» дух стародавньої Галичини. Протягом двох років письменниця Галина Пагутяк подорожувала по містах та селах, окреслюючи контури власного «камерного» всесвіту, в якому кожне ім’я чи подія збережено, а не втрачено. Тож і назва книжки «Сентиментальні мандрівки Галичиною» навіяна не лише твором англійського письменника Лоренса Стерна (в чому Пагутяк швидко зізнається), а й нестримним бажанням збільшити свій ментальний досвід: «Мої подорожі – це просто розширення свідомості, де емоції викликають нові знання, а знання – емоції».
Разом з Галиною Пагутяк розширять свою свідомість і читачі. Для цього лише потрібен відповідний настрій та питливість, щоб сентиментально досліджувати численні західноукраїнські топоніми. Самбір, Мостиськ, Кам’яна-Бузька, Белз, Ілів, Броди, Борислав, Дрогобич… Це лише деякі міста, охоплені мандрівною письменницею. Як би сказала сама Пагутяк, об’єкти негламурного туризму. Бо шанувальникам популярних маршрутів навряд чи прийдуться до смаку обшарпані автобуси, звичайнісінькі базари та захаращені руїни замків. Це та, зворотня сторона медалі, на яку не хочеться звертати уваги, але вона існує і нагадує про себе. Повсякденне буття сучасних галицьких містечок – царина старовини, яка суттєво змінилася під тиском часу, епох (особливо радянської), титанічними зсувами людської свідомості.
Підкорюючи західноукраїнські простори, письменниця Галина Пагутяк майже вжилася у роль золотошукача, який вишукує коштовність серед піску чи бруду. І ось, мигкотять в буденності дорогоцінні історичні факти та персоналії: гуманіст Ян Щасний Гербурт, трагічна Марина Мнішек, славетний Іван Франко і нещодавно згаданий Бруно Шульц. Відомі постаті, чиї життя переплелися з Галичиною. Про це варто пам’ятати, але зазвичай ареал історичної пам’яті починається і закінчується на порозі краєзнавчого музею. Мешканці містечок зайняті банальним виживанням, тому їм не до історико-літературних рефлексій. Тож не дивує, що у «Сентиментальних мандрівках» Пагутяк постійно акцентує увагу на важливій ментальній установці – українці втратили бажання (чи можливість) дбати не лише про свої родини, але й про рідні міста. Загинула культура, яка передбачає постійну турботу за той дрібний світ, який нас оточує: «місцеве самоврядування, що існувало навіть у непрості часи феодалізму, давно померло». І ця байдужість до середовища у деяких галицьких жінок дивовижним чином поєднується з «комплексом Титанії», тобто несвідомим бажанням тягти всі родинні турботи на своїх плечах.
Пильно досліджуючи минуле і сьогодення, Галина Пагутяк зауважує, що масштабна українська історія ХХ сторіччя лише формується. «Біда нашої історіографії в тому, що вона не створила єдиного потоку історичної свідомості. Поляки пишуть про поляків, українці пишуть про українців, євреї пишуть про євреїв… Ось така галицька історія, яку пишуть різні народи». Врешті-решт, варто з’єднати ці шматочки у повноцінну мозаїку. Тоді історія мультикультуральної Галичини постане перед українцями не як щось притрушене пилом та фрагментарне, а як цілісна і яскрава картина.
Катерина Холод