Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської

Шановні друзі!

Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української філософії та культури Київського національного університету імені Тараса Шевченка – Наталією Юріївною Кривдою на тему: “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської”.

Цього року виповнюється 250 років від дня народження драматурга та поета Івана Котляревського. З цієї нагоди громадська організація “Сяйво усмішок” разом із однодумцями та партнерами вирішила реалізувати мультидисциплінарний театрально-художньо-видавничий проект «Хлопець хоч куди козак». Для ілюстрування проекту видавництвом “Корбуш” – одним із партнерів “Козака”- було  запрошено Оксану Тернавську, зявдяки чиїй художній уяві  Україна кілька років тому  побачила мистецьки  оновлену “Енеїду” Івана Петровича. Барокові, певною мірою казкові зображення Тернавської,  збагатили козацький світ твору Котляревського яскравими сучасними фарбами. До речі, спеціально для проекту “Хлопець хоч куди козак” Тернавська створила нові образи персонажів п’єс “Наталка Полтавка” та “Москаль -чарівник”. Сподіваємо, незабаром і вони вражатимуть поціновувачів національної культури своїм колоритом.

Проект “Хлопець хоч куди козак” у травні відправиться у подорож десятьма містами нашої країни зі Сходу на Захі  та представить публіці арт-бук з ілюстраціями Тернавської до творів Котляревського та з уривками  “Енеїди”, “Наталки” та “Москаля”. Презентації арт-буку супроводжуватимуться театралізованими перформансами від театру “Маскам рад” та виставкою ілюстрацій Оксани Тернавської.

На наш погляд, майстрині вдалося вхопити та перенести у сучасний світ промені українського літературного ренесансу від багаття, розпаленого Котляревським. Хотілося б почути Вашу думку  як фахівця. У чому є неповторність її робіт?

Тернавська поринає в стихію нео-барокового мистецтва.  Вона не стримує себе у кольоровій гамі. Помітним є й те, що манері виконання Тернавської притаманні виразність, гротескність, надзвичайна кількість деталей. Її ілюстрації начебто  самі промовляють до читачів. Здається, можна лише за її зображеннями  спробувати відтворити сюжет. Це не заміна вербального невербальним, це така містична символіка: у костюмах, обладунках лицарів, у  деталях, які  передають смак  життя  і віяло відчуттів. Я вважаю, що Тернавська – одна з найцікавіших авторок, які працюють із відтворенням символічних рядів. У класичній науці є такий термін -“символічний капітал”, так-от Тернавська  як художниця абсолютно точно поповнює візуальний символічний капітал нашої культури.

Існує думка, що Тернавська, на відміну від інших ілюстраторів, більш прогресивна в зображенні подій, змальованих в ” Енеїді””.  Чи є загроза того, що її роботи можуть бути не всім до душі?

Тарнавській  вдалося не тільки уловити  соковитість, барокову атмосферу періоду літературного ренесансу 18 століття, фундаменталізації української національної літератури, але й передати цей дух сучасними методами. Звернемося знову до символічного капіталу, в тому числі візуального. Цей капітал – те, що дає нам можливість наповнювати свою ідентичність. У кожної спільноти, українці зокрема,  має «вималюватися» ряд сенсів, патренів свідомості, текстів, художніх образів, що виконують роль етнічних та національних ідентифікаторів. Така собі скарбниця, якою  ми можемо та маємо пишатися. Це психологічно пов’язує нас із відчуттям  нашої «українськості». Котляревський у  цьому сенсі  – один із найбільш «українотворчих» авторів. Він вніс, чи, скоріше, створив  національні сенси у своїх творах. Тернавська робить те саме. Вона наповнює художній текст  «українськістю». Котляревський створював мовну стихію,Тернавська – візуальну. Вона виховує нас як глядачів. Змальовує нам енциклопедію побуту, що є дуже співзвучною із Котляревським на певному ідейно-світоглядному рівні.

Придивіться до облич персонажів Тернавської із творів Котляревського. Чи не вважаєте ви, що вони занадто сучасні?

 Спадщина має жити сучасним життям, бути зверненою  до наступних поколінь і має бути прив’язана до тієї території, де вона облаштована. Одним із принципів європейської культурної політики сьогодні  є актуалізація спадщини. Питання збереження є важливим, але воно має створити умови для актуалізації, оживлення мивувщини, введення її як  активного гравця у полі сучасних смислів. На мою думку, це твердження розповсюджується також і на ретрансляцію змісту текстів. Видається, що Тернавська навмисно ілюструє Котляревського таким чином, щоб звернутися до аудиторії, яка традиційно не цікавиться класикою, але може зрефлексувати, дивлячись на осучаснені образи класичних героїв.

Якою є  ваша позиція стосовно того, що ретрогради вважають ілюстрації Тернавської перенасиченими кольорами та перевантаженими  деталями?

Можливо, у неї й занадто барокове відчуття образів «Енеїди», гіперболізоване. Це буяння фарб. Таке враження, що її герої «випадають» за рамки сторінки. Але згадайте Рубенса, його натюрморти. Інші барокові роботи, створені в ім’я  життя. Чому ми всі маємо бути однаковими? У Тернавської ж не було технічного завдання? Вона малювала так, як відчувала. Думаю, можемо впевнено говорити   про вагомий внесок ілюстраторки у мистецьку скарбницю. На мій погляд,  її творчість красива. Ми можемо любити чи не любити такий тип художнього висловлювання, але  не можна  не віддати їй належне. Оксана Тернавська впіймала, так би мовити, “аромат” творів Івана Котляревського.

До речі, де межа між художником та ілюстратором?

Цікаво, що Тернавська все ж позиціонує себе  як художник- ілюстратор. Проте  класичне визначення стверджує, що митець, який створив художній образ є художником. Тернавська, безумовно, створює художні образи. Але на мій погляд, у художника та ілюстратора різні простори творчості. Ілюстратор точно знає, що його твори житимуть лише у  площині сторінки в дев’яноста відсотків випадків. Його творчість обмежена тим континуумом, який створений у  тексті ілюстраціями, що  зазвичай є  вмонтовані в текст. Полотна художника можна побачити у виставковій галереї, інтер’єрі, вони можуть бути процитованими будь-де, особливо в наш час високих технологій, коли  зображення тиражуться сотнями тисяч навіть без згоди автора. Очевидно, що художник та ілюстратор заздалегідь розуміють, що їхні твори існуватимуть в різних просторових вимірах. Тож ілюстратори є художниками, які обмежені книжковими рамками. Можуть бути й винятки, коли книжкові ілюстрації перехоплюються і тиражуються масовою культурою, але це, скоріше,  поодинокі випадки.

Чи можемо ми говорити про те, що барокові ілюстрації Оксани Тернавської не лише збуджують інтерес до творів Котляревського, але й привертають увагу до самої персоналії Івана Петровича, підкреслюють його значимість для українців?

У часи творчої активності Котляревського існувала заборона на друк українською мовою, її використання під час навчання та у будь-яких публічних вимірах. Проте  дивном чином театральна сцена залишалася єдиним місцем, де продовжувало звучати українське слово. «Українське» розцінювалось як «холопське»,  мова вважлась низьким жанром. Тому не слід забувати, що Котляревський – неймовірно  геніальний.  Він зумів, попри відсутність літературної традиції та, фактично, мовного дискурсу, попри численні утиски імперського режиму, написати забороненою мовою п’єси, що успішно ставили у театрах Москви та Санкт -Петербурга, хоча й із коментарем:  «на малороссийском языке». Вистави зривали аншлаги, бо були переповнені емоціями. Котляревський, як дослідник етнографічного матеріалу, створив панораму  українського життя. Згадайте  відомі рядки “Енеїди” з описами музичних інструментів, побуту, наїдків та порядок їхньої подачі. А чого варта деталізація стосунків між його персонажами: хто кому і ким доводився, хто міг дозволити собі завітати в гості, а кому це не дозволялось…. Письменник спромігся колоритно передати смак епохи, донісши  його до наших часів. Цей смак намагалася передати Тернавська і це ій  вдалося зробити. Вивчаючи роботи ілюстраторки,  можна дійти  висновку, що вони підкріплені знаннями, накопиченими завдяки вивченню наукових та мистецьких   робіт, присвячених тому періоду. Можливо, з точки зору  етнографічної достовірності пані Оксана десь вільно поводиться з матеріалом,   та  художнього відтворення   у неї абсолютно живе і соковите.  Її ілюстрації по-сучасному відкрили і особистість Котляревського.

Скажіть, наскільки виокремлена виставка ілюстрацій є актуальною сьогодні?

Звичайно, дуже актуальною! Адже виставка значним чином не лише розширить аудиторію, але й приверне увагу людей до українського мистецтва, що в наш час є дуже доцільним. В усіх  державних документах щодо розвитку української культури є така позиція: культурний продукт має бути доступним всім верствам населення України, скрізь і всюди. І мені здається, ви з цим завданням впораєтеся.  Адже не лише мешканці столиці матимуть змогу долучитися до спадщини Котляревського, ваша експозиція та заходи в межах проекту донесуть новітні  погляди та ідеї на поета та його твори в різні куточки України. Мені до вподоби класична теза, яку я часто повторю своїм студентам: рівень культури залежить не тільки не від насиченості сенсами, а від того, наскільки ми вміємо організувати культурний процес, наскільки можемо усі процедури робити ефективними. Здається, саме це робите ви у своєму проекті. Проек задовольняєрізні запити, відповідає цілій  палітрі різних вподобань. «Хлопець  хоч куди козак» є мистецькою і культурологічною подією насамперед, тому й мультидисциплінарна ідея в цьому плані має дати результат. Ми не можемо боротися з масовою культурою і з тими формами, які вона використовує для завоювання свідомості людей. Кліпове мислення, інтертейменти, серіали – це все звичне для споживання.  Але ми можемо репрезентувати класичну культуру в хайповому, модному форматі, зробити  її можливою для сприйняття у час неймовірних потоків різноманітної інформації.

А естетика Тернавської не буде занадто «рафінованою» для цього?

Ну, знаєте,  є така приказка: “Вовків боятися – у ліс не ходити!”. Ось для прикладу: мені дуже сподобався  ребрендинг Національного художнього музею. Нові сучасні ідеї маркетологи поєднали з класикою. Я подібне бачила в європейських музеях. У Національному  художньому музеї  виготовили футболки, сумки з фрагментами  картин українських художників , і це все виглядає  ультрамодно та сучасно. Приміром, частина  картини  невідомого широкому загалу “рафінованого”, як ви кажете,  складного, «естетського» художника Максимовича, зображена на футболці, виглядає так, що жоден відомий бренд, Cavalli  чи Dolce & Gabbana, не зрівняється з цим. Було б цікаво, аби ініціатори проекту “Хлопець хоч куди козак” скористалися ще й цією ідеєю і  залучили художницю Тернавську до чогось подібного?

На завершення хочу відзначити: якщо класична культура не знаходитиме сучасні формати проникнення в масову аудиторію, то вона не буде зрозумілою й доступною, буде потерпати від несприйняття. Я належу до тих, хто вважає, що все руйнується, а класика залишається!

Записала Юлія Валова