Веселкова обкладинка з яскравими прапорцями зі зворушливим писком стрибає до рук, заглядаючи в очі майбутньому читачеві. Хтось скавчить, хрюкає, клацає зубами й розмахує хоботом. Хтось на ім’я Кломп’є мовчазно ворушить плавцями, випускаючи бульбашки повітря з жовтого рота. Різнокольорові коробки, з яких визирають голови тварин на палітурці, здавалося б, ідеально їм підходять. Та як би весело не виглядала свинка з рожевими щічками, та якою б привабливою не було б клітка, тваринам там не місце. «Усі тварини живі та вільні» нідерландської письменниці Марікен Йонґман пояснює, чому.
Хоч книжка розрахована на вік 7-10 років, її корисно прочитати й дорослим, які можуть подужати книжку за кілька годин. Твір насичений більш серйозними темами, аніж здається. Під час читання неможливо позбутися думок про маленького принца, червону квітку та руду лисицю.
Кожен розділ так чи інакше пов’язаний з тваринами Він починається смішними замальовками того, що описано в назві. Кожен герой нової замальовки неодмінно з’являється перед читачем у коробці — чи то дупка таргана, чи скажений пітбуль, чи хлопчисько одинадцяти років. Коробки є і на палітурці, і у першому й останньому 56 розділі, навіть попри те, що зробили головні герої. Звісно, королями андалів та Перших Людей їх не назвеш, але руйнівниками кайданів — можна. Картонові клітки постійно переслідують читача, щоб не дати забути головного — неволя не повинна стосуватися ані життя тварин, ані життя людей (як у фізичному, так і в моральному сенсі).
Цікаво спостерігати за почуттями хлопця, якому одинадцять років, один місяць, сім днів й майже тринадцять годин. Читаєш про нідерландського малюка і бачиш у ньому маленького себе. Стежиш за дівчинкою з радикальними методами й необачними словами — і знову флешбек. Омріяна самостійність у неповні 12 років знайома всім. Для декого вона так і залишилася мрією, але не для наших героїв — ці двоє навіть у відділку поліції встигли побувати.
Хлопець бачить не розлючене обличчя, а купу червоних комах у мурашнику. Сестру семи років він сприймає зовсім дитиною, а маму з татом воліє називати на ім’я, так само, як робить його подружка. Він нагадує маленьким (й великим) читачам про наслідки поневолення тварин — що буде з кроликом, випущеним на волю, якщо все життя Вухастик був ручним? Більш того, Хайс Гоман показує, що дружба пізнається не тільки через радість, а й через труднощі. Діті Ромайн доводить, що надійні взаємини проходять стадію непорозумінь і закріплюються цілісним вибаченням. Так-так, це знають навіть діти, які більш за все полюбляють вівсяне печиво баби Аннехін.
Оповідання торкається тем вегетаріанства, взаємин дітей і батьків, першої дружби, твердих принципів й змін, що чатують на дитину щодня. Маленький читач сприймає все буквально — що коням необхідний табун для нормального життя, що свиней не повинні використовувати інші тварини (як зазначила Діті, люди — теж тварини) задля чистого прибутку, а голуб’ятка з’їдені котом не через необачність. Як гумор, спрямований на більш дорослого глядача німого кіно «Усі тварини живі та вільні», так і теми, закладені в оповіданні, потребують більшої уваги. Хто ж не зрозуміє, що під маскою тварин авторка цілком могла приховати справжнє обличчя людини?
Любов Цибрій
The post «Усі тварини живі та вільні». Більше, ніж дитяче оповідання appeared first on Література. Сучасна українська література. Всеохопний літературний портал.