Зі спини вони здаються дорослішими, аніж є насправді. Можливо, їхні тіла гірше сприйняли те, що з ними відбулося. «Головне, щоб за жодних обставин не постраждала душа», — червона нитка, що пройшлася романом Джанет Волз «Срібна зірка».
Недарма на обкладинці саме ліс — ліс, де, можливо, залишився один-єдиний каштан, що не постраждав від китайської хвороби. Чи сприймають дівчата весь світ таким, як це місце? Тим, хто зарано подорослішав, усе навколо нагадує хащі, де навіть удень може чатувати небезпека. Замалі для того, що випало на їхню долю. Задорослі для тих рішень, які прийняли.
Письменниця вирішила не дивувати читача незвичайними художніми прийомами. Вона узяла двох сестер та показала картину життя їхніми очима. Майстерно розповіла непросту історію. Якщо конкретніше, пара очей була одна — за всім спостерігала молодша дванадцятирічна сестра. Джин вона за свідоцтвом про народження, а Бін — через жартівливе порівняння з квасолиною. Дитина, яка залишилася людиною в тих зовсім недитячих і нелюдяних ситуаціях. Інколи забуваєш, що Бін усього-на-всього 12 років — вона доросліша за матір, справедливіша за дядька, вигадливіша за сестру.
Мабуть, саме тому Джанет Волз взяла за оповідачку маленьку Бін — на початку твору авторка дякує за те, що змогла розгадати та полюбити головну героїню. Бін, звісно, не така, як її сестра Ліз — та завжди була відповідальною, розумною та майстерно грала словами. До того ж, Ліз ще в дитинстві врятувала життя сестрі й нерви матері. А що залишалося Бін? Любити своє «плем’я трьох» і приймати життя таким, яким воно є.
Справжня натура молодшої сестри проявилася згодом. Поховавши свого маленького чотирилапого друга, Бін перестала сподіватися на безтурботне життя. Вона почала діяти — ходила до школи, на роботу, а згодом — до суду й на умисне вбивство. Влаштовувати бійки з іншими дівчатами та робити справедливі зауваження заступникові директора їй вдавалося не гірше, ніж збирати каштани. На три дні відсторонили від занять? Ну то й що? Є більші проблеми, аніж дядькове «Холлідеїв ніколи не відстороняли від школи».
Вірджинія 60-х років не видасться чужою читачеві, який стежить за історією Бін та Ліз з українського дивану. Несприйняття викликає не прапор Конфедерації, сутички білих із чорними чи надмірна любов до американського футболу. Брови піднімаються, а очі примружуються не один раз, коли легковажна мати знов покидає своїх дітей, дядько не розуміє, навіщо сестрам новий одяг, коли є 20-річної давнини, а людина із владою в руках дозволяє собі надто багато. Здавалося б — от, зараз Ліз стане легше, а Бін задоволено видихне, почувши заповітне «винен». Але це не казка, де бажання «щоб усі були щасливі» здійснюється в той момент, коли його загадаєш.
Так чи так, але демони, що переслідували дівчаток, врешті-решт відступають. Голоси в голові Ліз затихають, заспокоєні тоном мами. Вона більше не повторює раз у раз нові вигадані рими. Може, демонів наполохали великі крила недоречних ему, яких так любила Ліз? Чи сім’я В’яттів і дядько Тенслі, які завжди допомагали маленьким Холлідеям? Чи, може, відчайдушна, справедлива й небайдужа Бін?
Татова дочка з темними очима й Срібною зіркою в руках. Її вручають тільки тим, хто проявив неймовірну мужність перед життєвими труднощами. Бін хотілося віддати її кожному, кого вона знала. Але то була її зірка – вона її заслужила.
Любов Цибрій
The post «Срібна зірка». Недитяче дитинство appeared first on Література. Сучасна українська література. Всеохопний літературний портал.