«14 друзів хунти»: чотирнадцять голосів війни

Одна з найпомітніших антологій цього року про війну з Росією — «14 друзів хунти», впорядкована Дмитром Якорновим, автором теж досить відомого армійського щоденника «То АТО».

На фінішну пряму вибігає 2017 рік. І хоч-не-хоч люди починають підбивати підсумки. Зокрема, роблять це письменники, видавці, критики в контексті року книжкового. Що було найцікавішого, найуспішнішого, найпомітнішого? І коли взяти тематичну нішу війни на Донбасі, то, поза сумнівами, серед найгучніших книжок 2017-го треба згадати антологію «14 друзів хунти» (видавництво «Діпа»). Книгу відзначили численними відгуками і навіть присутністю Петра Порошенка на одній з презентацій.

Серед чотирнадцяти (ну, звичайно ж) авторів «14 друзів хунти» є лише один «маститий літератор». Це чи не головний поет нинішньої війни, Борис Гуменюк, хоча тут він постав у ролі автора похмурих і ефектних новел. Решта авторів — військових, волонтерів, блогерів, переселенців, інших людей, залучених до страшного і величезного воєнного механізму — наживо ілюструють те, як «із народу» приходять «у письменники». Як звичайні враження фейсбучного характеру чи вірші, розраховані на особистий блокнотик, а не на справжню книжку, раптом набувають рис літератури.

Так сталося, наприклад, із то гранично ліричними й сентиментальними, то іронічно-медитативними віршами Максима Музики (автора щоденника про бій за Савур-Могилу):

кап

кап

тане сніг

із даху намету

прийшла на гостину

краплин череда

стукотить по подушці

і будить мене

ранок добрий

встаю вже

встаю.

Чи з прозовими нотатками «Сайгона» Сергія Сергійовича, сповненими «шибеничного» фронтового гумору та карколомної мовної гри на нібито убогому ґрунті суржику, кримінального жаргону й інших форм просторіччя.

Стилістичне розмаїття текстів «14 друзів хунти» величезне. Те саме можна сказати про жанри – від сентиментальних сповідей до гуморесок. Густо замішано українську і російську мови. Все це недвозначно свідчить: книжка буде цікавою справді широкому колу читачів, практично кожен знайде тут щось для себе. Антологія виразно претендує на те, щоб стати одним із знакових артефактів нашого часу. А ще вона показує, як багато людей поза колом «мейнстриму» літературної тусовки в Україні мають яскраві літературні таланти.