«Зраду можна зрозуміти, але не можна виправдати». Такі слова читач побачить на обкладинці нового історичного роману «Троща», однієї з найочікуваніших новинок цієї осені.
Події в романі розгортаються в двох часових паралелях. Перша — 1970 рік. Місто на сході України. Головний герой — політв’язень на псевдо «Місяць», який пережив 25 років заслання у радянських таборах і тепер намагається «знайти свою долю у місті козацької слави». Друга — драматичні події останніх років підпільної боротьби вояків УПА за волю України, до яких героя повертають його спогади.
Випадково знайшовши могилу друга, він прагне розгадати таємницю ганебної підступної зради, внаслідок якої в далекому 1947 році полягли його вірні побратими по зброї.
Автор розкриває те, що й досі замовчують у багатьох українських родинах. Поки одних безжально висилають на каторгу в засніжені простори Сибіру, інші отримують погони та ордени, ставши «очима» і «вухами» ворога у власному місті чи селі.
Перед читачем постає побут повстанської криївки, де все було продумано до дрібниць, аби пережити суворі засніжені зими в очікуванні підступної облави ненависних радянських «червонопагонників».
На сторінках роману переплелись любов і помста, дружба і зрада, кохання і ненависть, «свої» і «чужі».
—Друже Жук! Ви заарештовані!
Клим ще якийсь час удавав вар’ята, що це, мовляв, формальна перевірка СБ, оскільки серед своїх завівся агент. Але невдовзі з-за кущів на Жучка налетіли ґевали і скрутили йому руки сирицею. Клим невідь-куди здимів, а перевдягнуті в повстанців гебісти заговорили по-своєму.
—Сколька іх там асталось?
—Кажєцца, двоє.
Зненацька неподалік вдарили автоматні черги, москалі попадали на землю, а Жучок так і лишився стояти, не знаючи, що йому краще — жити чи вмерти.
Особливо вражає те, що читач, у прямому сенсі, до останньої сторінки не здогадується, хто ж наважився зрадити друзів, чому пішов на такий крок. Відповідь на запитання, чи справді «мета виправдовує засоби» автор залишає за читачем, заохочуючи до роздумів та власних висновків. Твір дозволяє винести для уроки всім, кому не байдужа доля і майбутнє рідної країни. Адже боротьба як і життя — триває:
— Видиш? — ще дужче зрадів Сірко.— Двісті п’ятдесят літ минуло, а сі ніц не змінило. І ворог той самий, і боротьба та сама, і жменька людей… — Він ледве не додав: — Та сама.
— І мазепинки на наших головах, — доточив я.
— Бісова мати! — підхопившись, Сірко так засвітив до мене очима, що я примружився. — І це щастя випало нам! Ти розумієш, що нам випав жереб належати до цієї жменьки, до цього гурточка? Сама доля вказала на нас перстом. Вона вибрала нас серед мільйонів.
Роман «Троща» — це книга, яка надихає на боротьбу за свою країну, а кожна її сторінка спонукає до думки про те, що жертви заради того, щоб постала Вільна, Соборна, Самостійна Українська держава, не були марними.